Соняшник № 740

Наш куточок для синів і дочок

Куточок підготувала Олена КОЩЕНКО.

Малювали Олексій КОХАН і Анатолій ВАСИЛЕНКО.

• Мандрівка в дивосвіт

Найбільший із родини оленевих

У багатьох людей склалась думка, що олені і лосі — різні тварини. Втім, лось — також олень, до того ж велетенський.

ЛОСІ поширені у лісовій зоні Північної півкулі, рідше — в Лісостепу і на околицях степової зони. У Європі ці тварини зустрічаються в Польщі, Угорщині, Чехії, Білорусі, на Півночі України, в Скандинавії і Центральній Росії. В Азії — від Північної Монголії і Північно-Східного Китаю до північної частини сибірської тайги. У Північній Америці водяться на Алясці, в Канаді і на північному сході США…

За зовнішнім виглядом лось помітно вирізняється серед інших оленів. Тулуб і шия у нього короткі, загривок високий, у вигляді горба. Ноги сильно витягнуті, тому, щоб напитися, лось вимушений заходити глибоко у воду або ставати на коліна передніх ніг. Голова велика, горбоноса, з нависаючою м’я­систою верхньою губою. Під горлом м’який шкірястий виріст (так звана сережка), що досягає 25-40 см. Шерсть груба, буро-чорна, ноги світло-сірі, майже білі.

Ясна річ, візитівкою самців лосів є роги, нерідко лопатоподібні за формою. Вони узагалі найбільші серед усіх ссавців. Їхній розмах досягає 180 сантиметрів. А важать такі 25-30 кілограмів. Щороку у листопаді-грудні лось скидає свої роги і ходить без них до квітня-травня. При цьому самки рогів не мають.

Ці тварини — справжні велети. Уявіть, довжина тіла лося може досягати трьох метрів, а висота у загривку (без рогів) — до 2,5 метра. Вага дорослих самців — близько 700 кілограмів. Такий собі здоровило, та й годі.

Цей звір навіть ходити багато не любить. Літня спека і гнус роблять його нічною твариною. Глибокого снігу не люблять, бо провалюються і застрягають у ньому. Голодно їм узимку, цієї пори вони лише відкушують гілки і пагони дерев, обгризають кору. В ці дні добовий раціон лося рідко коли перевищує 12 кілограмів поживи. А влітку лось щодоби поїдає і 35-40 кілограмів. Це здебільшого листя дерев і кущів, трава, гриби, мохи, лишайники. Й мухоморами рогаті велети часто ласують. Учені вважають, що саме в цих грибах містяться вельми помічні для здоров’я тварин речовини.

У лосів хороші слух і нюх, але слабкий зір: вони не бачать нерухомої людини на відстані десяток метрів.

Лося часто називають «сохатим». Це таке собі поширене його прізвисько, як у ведмедя — «клишоногий», а у вовка — «сіроманець». Як воно виникло? Пояснення цьому дали вже не вчені-зоологи, а вчені-фольклористи, які знають багато легенд і казок народів світу. Так ось, там лосі найчастіше зображені як вельми злостиві і люті істоти. Мабуть, колись люди, які багато промишляли в лісах, дуже боялися цих великих рогатих тварин. Зустріч із ними викликала страх. Тож, щоб не згадувати справжнє ім’я «лютого звіра» і тим самим не накликати на себе зустріч із ним, люди вигадали для нього прізвисько — «сохатий».

А тим часом тварина ця унікальна своїм цілющим молоком, яке вчетверо жирніше за коров’яче та містить уп’ятеро більше білків. При цьому воно не кисне до семи діб, оскільки ще й наділене природною стійкістю до бактерій. Також м’ясо лосів дуже цінне.

Втім, люди люблять лосів навіть не за м’ясо та молоко, а за те, що вони напрочуд красиві. На жаль, чисельність сохатих в країні різко скоротилася, тому 9 листопада 2017 року лося внесли до Червоної книги України. Тож щасливою можна назвати кожну зустріч із цією твариною в лісах України.