Архів
Середа,
29 серпня 2018 року

№ 66 (19613)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Соняшник
  • За рубежем
Геополітичне протистояння

СИРІЯ. До берегів країни прибуває дедалі більше бойових російських кораблів.

Докладніше...
Стає дедалі гарячіше

У МОЛДОВІ наростають акції протесту.

Докладніше...
Взялись за держслужбовців

ФРАНЦІЯ. Уряд погіршив прогноз економічного зростання і вдався до непопулярних заходів для зниження дефіциту бюджету.

Докладніше...
Дипломатичне перезавантаження

САЛЬВАДОР розірвав дипломатичні відносини з Тайванем на користь Китаю.

Докладніше...
Країна-банкрут

У ВЕНЕСУЕЛІ настала гуманітарна криза.

Докладніше...
Чума африканська, але з Китаю

БІЛОРУСЬ обмежила ввезення китайської свинини через АЧС.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Заповітне

Як моя прабабуся чумакувала

Петро ГРАДОВСЬКИЙ.

м. Житомир.

Художник С. Войцехівський.

Чоловіки в родині Круківських — батько і старші брати моєї прабабусі Марії — були чумаками. Напровесні виїздили вони із свого села Студениця Житомирського повіту Волинської губернії до Криму на власноруч змайстрованих мажах (возах). Возили туди жито, овес, борошно, а поверталися із сіллю, рибою, різним крамом.

В ОДНІЙ із таких поїздок чумак-односелець Карчевський зізнався старшому Круківському, що його син уподобав Марійку — дочку Крука, як казали в селі. Тоді ж друзі й вирішили одружити дітей. Тим часом діти — Федір і Марійка, — сидячи вечорами на колодах, самостійно домовилися поєднати свої долі.

Осіннього дня 1869 року до хати Круківських завітали свати. Коли їх запросили за стіл, один зі сватів привів нареченого. Аж тоді дізналася Марійка, хто її сватає. Це ж її коханий Федя заслав старостів! Свати, домовившись, пов’язали рушники, лишивши хліб на столі.

Весілля було гучне, молода господиня переїхала до чоловіка. Минула зима, і чумаки Карчевські почали збиратися до Криму. Федір не хотів розлучатися з дружиною на тривалий час, тож попросив батька, щоб і Марійка їхала з ними. Батько відмовив: «Де це видано? Не витримає вона чумацького життя». Але Федя наполягав: «Витримає, ще й стане у пригоді: воли поганятиме та їсти варитиме».

Батько, сердитий на сина через те, що не слухається, вперіщив його батогом по спині так, що на сорочці виступила кривава смуга. Федір схопився, як ошпарений, і вискочив із хати. А ввечері заявив: «Якщо не поїде Марійка, не поїду і я…». Батько знову взявся відмовляти: «І сам намучишся, і її вимучиш… ще на роги волам потрапить…». Та син не відступав. На четвертий день старий мовив: «Збирайся, невістко, в дорогу». Їй вибрали мажу, куди склали весь провіант, посуд, «залізний козел», на який підвішували казан, дрова для багаття.

На весняного Миколу вирушили. Виїжджали під спів третіх півнів. Одного з них — «живого годинника» — взяли із собою. На першій зупинці Марійка приготувала сніданок — пшоняну кашу. Каша вдалася: з’їли із задоволенням. Невдовзі молоду кухарку хвалили за борщ, гречаники, куліш…

Воли з чумаками щодня долали 20-30 верст. На ночівлю ставали в тих місцях, де була гарна паша. Вирушали ще до схід сонця. Першими у валці прямували воли, які добре знали дорогу.

Під час мандрівки доводилося звертатися до ковалів — воли часом підбивалися. Звісно, їх підковували не так, як коней, а всього на дві ратиці. Найчастіше ковалями були цигани. Вони любили жартувати: «Дайте, чумаченьки, хоч каші поїсти. Отак біля ваших волів хоч трохи присісти».

Все йшло гаразд. Та одного літнього ранку, коли валка була на Полтавщині, недолічилися пари волів. Свекор пішов їх шукати. Дізнався, що вони зайшли в шкоду, тож їх забрав панський наглядач. Пішов чумак до пана прохати віддати волів. Той категорично відмовив. Тоді досвідчений чумак вирішив ризикнути. Зворушливо звернувся: «Ясновельможний пане, якщо переді мною стоїть із пана пан, то він віддасть воли, а якщо він із хама пан — пропали мої воли». Пан наказав віддати воли — справді був із панів.

Через цей випадок свекор ні на кого не сварився. Але вважав, що його спричинила поява серед чумаків жінки.

Прабабуся розповідала, що після вечері, коли старші чумаки вкладалися спати, вони з Федором іще довго ходили, слухали пісні молодих чумаків, милувалися зорями: «По фунту кожна, так і мигають, так і мигають. А ти стоїш, мов зачарована… Федя мене за рукав смикає: пішли спати, незабаром благословиться на світ і нам треба буде вставати. Ідемо до своєї мажі, стелимо Федину бурку, вкриваємось моєю гунькою і дивимося на зоряне небо, аж поки повіки обважніють і наші душі підуть у світ божий...».

Усе в чумацькому житті подобалося Марійці: їдуть валкою, співають, весело, вільно. «Нікого навкруги — тільки ми. Степ — скільки оком глянеш, а над нами — блакить неба. В обід волів випрягаємо, щоб попаслися, а я ставлю таган, вішаю казан і варю їжу…». Інколи свекор на свята робив постій, щоб чумаки сходили в церкву, помолилися.

Чумацьку мандрівку прабабуся згадувала все життя. Казала, що чумаки — люди особливі. Вони майже ніколи не сваряться, навіть не сперечаються. Серед них діяв неписаний закон: усі за одного і один за всіх. Чумаки ніколи не робили людям поганого і не скупилися копійчиною для бідних. Того року їх оминули злодії та розбійники. Марійку поважали всі, говорити при ній щось непристойне ніхто собі не дозволяв. На ту пору їй було 19 років. Із молодечим завзяттям і цікавістю вона вбирала в себе всю красу Полісся, лісостепу, степу, а потім розповідала про все бачене…

Подорож молодої чумацької пари з валкою чумаків закінчилася пізно восени. Більше Марія не їздила. А розмови про молоду сільську жінку, яка наважилася спробувати нелегкого чумацького хліба, точилися у їхньому краю ще довго.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Відійшов у вічність друг України
Читати
Нема ресурсів на реформу
Читати
Легпром оживає
Читати
Субсидії не заберуть
Читати
Пристрасті довкола мораторію
Читати
Найкраще навчають на заході
Читати
Готуються судитися
Читати
Захисниці на марші
Читати
Викорінили все
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове