Об’їзна дорога навпростець

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Колаж Анатолія Кізлова.

Ще за радянських часів у тодішньому Дніпропетровську, а нині Дніпрі, вирішили прокласти нову автомагістраль до столиці. Стара, більш-менш пристойна, була довгою, а коротший шлях не дуже влаштовував: вузький, із поганеньким асфальтом, він проходив через багато сіл. Рішення про будівництво нової, коротшої, дороги ухвалили, щоправда, не уточнивши, де саме будувати об’їзд. Мовляв, далі буде видно.

_{Бульдозери на заповідних землях}

А НЕЗАБАРОМ настали інші часи. Першим «губернатором» області став активний Павло Лазаренко, який підтримав вищезгадану ідею. Вирішили, що перша черга магістралі проляже до Петриківки, яка тільки-но відродилась у статусі райцентру. Стартували від траси, що з’єднувала тодішній Дніпродзержинськ (нині — Кам’янське) з Петриківкою. І не зовсім степом, а заповідними місцями вздовж річки Оріль. Широкий автошлях на чотири смуги вирішили прокладати через мальовничі озера — Велике, Глибоке, Панське, Покасі, Покасики і Куряче. В останньому, яке ще звалося Мілким, навіть гніздилися лебеді. Звісно, колись, тому що озера, як і численні довколишні болота, знищили в процесі підготовки до будівництва.

Місцевий сільський люд обурювався скоєним, мітингував, закликаючи владу схаменутися, — ніщо не допомагало. Нищилися давні пасовища й сінокоси, в колодязях пропадала вода. «Полізли у плавні, на простори, котрі споконвіків звуться тут Низом, де все буяє і родить, як із води, а живності, звірів та птиці водиться силенна сила... — гнівалися люди. — Все це пропаде, як у 1960-ті роки, коли звели Дніпродзержинську ГЕС і водосховище урізало площі Низу. Тепер дорога доконає його остаточно!»

До голосів протесту приєдналися громадськість, обласний осередок Національної спілки письменників. Екологи та інші науковці умовляли не запускати бульдозери у прибережжя Орелі — на ті часи найчистішої річки в Європі — й знову порушили питання про створення Національного природничого парку «Орільський» (відповідні спеціальні програми існували давно, але весь час щось заважало їхньому втіленню). Відступати було нікуди, згадує співробітник Національного університету імені Олеся Гончара кандидат біологічних наук Вадим Манюк. Штурмували владні кабінети, витримали не один бій, поки обласна рада таки «зарезервувала» приорільські береги в межах трьох районів під заповідний парк, а президент В. Ющенко підписав указ щодо його створення. Та тільки все це сталося навздогін будівництву дороги, першу чергу якої наперекір обуреним протестам місцевого люду все-таки проклали.

_{Проїзду нема}

СЮДИ все ще за звичкою прилітають лелеки. Але покружляють над висохлими й порепаними блюдцями колишніх озер — і розчаровано летять геть. Усе, що раніше чарувало й вабило, зникло. Дорога «ножем» ледь не стометрової ширини перерізала Низ: понад 11 кілометрів знищених водойм — спочатку закиданих кам’яними брилами, потім засипаних піском, доменним шлаком та щебеневою сумішшю, а зверху ще й три шари асфальтобетону.

«Раніше у нас усе буяло, цвіло до самісінької Зеленої могили. І Оріль звідси живилася. Низинні болота й озера наповнюють ґрунтові води, що й дає початок річкам… То хіба не дорогу смерті у нас вимостили?» — журилися люди. Ця траса, дійшовши до околиці Петриківки, зупинилася. «Ударилася об національний парк і застрягла», — говорили в селах. Багато хто плекав надію, що до ініціаторів прокладання дороги повернувся здоровий глузд. Звідки людям було знати, що затишшя має дуже прозаїчну причину: брак коштів. Область не могла самотужки тягнути такий проект, а столиці було не до нього.

Так тривало довгенько — аж до минулого року, коли пішли чутки, що проект «розморожується». Уряд В. Гройсмана знайшов 350 мільйонів гривень на цей довгобуд. Замовником магістралі Дніпро — Київ став «Укравтодор», а виконавцем — Служба автодоріг Дніпропетровської області. І ось уже в обладміністрації періодично повідомляють, що будівництво зрушило з місця. Однак це не зовсім так. Спершу потрібно було підготувати проект другої черги дороги, бо його досі не існувало. Тим часом розгніваний люд виходив і лягав на місці потенційної нової траси: проїзду немає!

_{На догоду крутеликам}

ІЗ ЯКОГО дива, спитаєте, автошлях запланували прокласти заповідними місцями, перетворюючи їх на безводну пустелю? У жителів області своя версія. «Курортне» Приорілля з перших років української незалежності навперейми забудовується «панськими» маєтками, справжніми фортецями з височенними мурами. Аби їхнім хазяям можна було швидко до них добратись, і висушили озера та болота, знищили Чарикомиші. Думку «рядових» селян ніхто до уваги не брав. Перший голова відновленого Петриківського району «рухівець» Микола Швидкий розповідає, що по команді Павла Лазаренка тодішній голова Петриківської районної ради Федір Гаркуша зібрав «підневільних» працівників районних установ та служб, назвавши це громадськими слуханнями. Запитували: дорога на Київ потрібна? — Авжеж! — То нехай будують? — Нехай!

Сьогодні, враховуючи широкий розголос справи, нахрапом продовжити будівництво не вдасться. Як вгодити народу, як його «умовити», проектанти інституту «Дніпродіпродор» придумати не змогли. Однак запропонували варіанти на вибір: «технічна альтернатива-1» і «технічна альтернатива-2».

Перша передбачає продовжувати прокладати трасу прямо, як і почали, — вздовж Орелі, її луками, левадами, перелісками. Знову болотами, озерами, нерозораними масивами дикої природи, чорноземами, яких тут не так і багато, аби ними нехтувати. «Заради чого дорога відбере толоки, сінокоси і озера, а заодно відчикрижить ще й частину нашого села?» — обурюється іванківський сільський голова Геннадій Негода. Понад те, буде сплюндровано доісторичне урочище гори Калитва — пам’ятки природи ще льодовикового періоду, яка вважається перлиною Смарагдової мережі не лише України, а й усієї Європи. Тобто йти прямо — це вигубити ще 400 гектарів багатостраждального національного парку, який ніяк не можуть створити. Зате в спокої залишаться тамтешні села...

Тож радійте, люди! Бо друга альтернатива передбачає, що магістраль повернеться на стару вузьку дорогу, що проходить саме селами. Щоб її розширити, доведеться знести майже тисячу приватних домоволодінь, переселивши звідти сім’ї. Іншими словами, знищивши Низ, плавні й Чарикомиші, повертаємося на стару дорогу! Жах і абсурд — таким був вирок народу. Ось тут керівництво Дніпра зрозуміло, що хоче воно того чи ні, але мусить організовувати громадські слухання на місцях.

Зібралися на обговорення і члени постійної комісії облради з питань екології. Голові Анатолію Івахну теж невтямки, чому для будівництва «супермагістралі» обрали фактично злочинний варіант. Але хай там як, необхідно шукати вихід. Можливо, слід змиритися з реальністю, нехай і сумною? Цього не буде, заявляє громадськість. «Населені пункти — це не мертва пустеля, з якою можна що завгодно робити, а господарями заповідних земель є об’єднані територіальні громади. Люди проти продовження цього будівництва, і край!» — висловила думку багатьох Вікторія Льовкіна, голова ГО «Шульгівська громада», мешканці якої першими постраждали від прокладання автобану.

Така ж рішуча відповідь пролунала і на громадських слуханнях у Китайгороді та Могилеві. Тому ініціатори будівництва дороги більше не ризикують «тривожити» сільський люд. До того ж селяни виявили порушення в підготовці документів. Ідеться про повідомлення щодо технічних альтернатив будівництва автодороги, підготовлене начебто столичними фахівцями. Мовляв, реалізація проекту ніяк не впливає на рослинний і тваринний світ, та й ніякого «заповідного фонду» тут немає. «А чому ж «експерти» не пишуть, які наслідки матиме будівництво для людей? Хіба вони забули це дослідити? — цікавиться фермер із Могилева Володимир Самарський. — Чи не знайшли за потрібне? Висновок один: слід провести справжню експертизу, залучивши незалежних фахівців». Із ним погоджується голова департаменту екології та природних ресурсів ОДА Руслан Стрілець.

Недобудована дорога, вочевидь, зайшла у глухий кут...

_{Вихід є!}

ПРИХИЛЬНИКИ побудови автомагістралі продовжують активно готувати нові проекти — уже є «технічна альтернатива-3», 4 і 5… Які тільки «ідеї» вони не пропонують! «Виводять» автотрасу ліворуч, праворуч, оминаючи одні села й зачіпаючи інші… Певно, сподіваються, що врешті-решт селяни погодяться.

«Ні!» — відповідають люди. І називають вихід. Свого часу після відновлення Петриківського району спеціальна комісія на чолі з київським архітектором В. Ступаченком розробляла генеральний план його подальшого розвитку. Зокрема, виникла потреба будівництва об’їзної місцевої дороги до Решетилівки. Ретельно вивчивши рельєф та історію Петриківщини і всього Приорілля, Ступаченко запропонував прокласти трасу по давньому торгово-візницькому чумацькому шляху. Напрямок цей докладно описаний у відомій «Історії запорізьких козаків» Дмитра Яворницького. Він існує й досі. Не автобан, звичайно, але покриття асфальтне. Ні праворуч, ні ліворуч нікому не заважає, нічого не нищить, не завдає шкоди ні людям, ні природі. Беріть і розширюйте його, скільки завгодно, — не лише до чотирьох, а й до шести смуг в обох напрямках.

Такий ось варіант пропонує народ. І було б добре, якби на нього пристала влада. Шкода лише винищеної природи — перша черга автобану, як ніщо інше, годиться стати «пам’ятником» людському безглуздю і пересторогою на майбутнє.