Наша пошта

• Роздум

Мала приватизація чи велике розбазарювання?

Василь СНІЦАРЕНКО.

смт Чоповичі

Малинського району

Житомирської області.

ПРОЧИТАВ інформацію, що Фонд держмайна України з благословення Кабміну в рамках т. зв. малої приватизації розпочав продаж об’єктів державної власності: промислових підприємств, баз відпочинку, дитячих таборів, недобудованих будинків. І подумалось: «Оце логіка у наших високих чиновників». Вони хочуть збути народне добро, та ще й за безцінь, замість того щоб подбати про розумне його використання. Адже серед заводів і фабрик є такі, що ще «не мертві», а тримаються на плаву. Оживи їх функціонування — і з’являться тисячі робочих місць, буде задіяна маса безробітних, попливуть кошти у державний бюджет, і, напевне, більші, ніж держава виторгує за виставлене на продаж майно.

У списку запропонованого на приватизацію є і Новороздільське гірничо-хімічне підприємство «Сірка». Відомо, що останню застосовують у виробництві сірковуглецю, гуми, чорного пороху, у сільському господарстві для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, тварин. А одержана з використанням сірки сірчана кислота є одним із основних продуктів хімічної промисловості. Її застосовують у виробництві мінеральних добрив, солей, кислот, лугів, вибухових речовин, штучного волокна, очищення нафтопродуктів. Тож чи варто було виставляти на продаж стратегічно важливе для держави виробниче об’єднання «Сірка»? Адже новий його власник може вчинити так, як олігарх І. Коломойський, котрий свого часу завдяки необдуманості якогось високого горе- чиновника придбав «Дніпроазот» і під час катастрофи, що сталася зі знезаражуванням води, з колегою Геннадієм Боголюбовим шантажував країну, утричі підвищивши ціну на хлор. Тобто в рази дорожче збувати вкрай необхідні для сільського господарства міндобрива і засоби для боротьби зі шкідниками, хворобами рослин і тварин.

І ще одне. Коли на торгах не буде попиту на об’єкт, його мають право продати за... гривню. Чи не абсурд? Адже навіть стратегічно важливі завод чи фабрику товстосуми, змовившись, можуть проігнорувати, не купуючи, щоб вони комусь із них дістались на дурничку, а затим реанімувати це промислове підприємство і мати від цього зиск.

Воістину велике розбазарювання нажитого потом і кров’ю народного скарбу.