• Бувальщина

Як голову провідували

Микола ЛАВРИК.

с. Житнє Роменського району

Сумської області.

Давненько це було. Коли ще світлу зорю майбутнього — комунізм — люди із-за обрію виглядали. На засіданні партактиву перший секретар району обвів поглядом залу і спантеличено мовив:

— Щось я шановного Івана Івановича Перепелюка не бачу. А хотілося б почути пояснення, чому він сіє як мокре горить.

— Захворів наш ветеран. Дружина телефонувала, що скрутило в бублик.

— Оце напасть! Така біда чоловікові, — щиросердно поспівчував своєму підлеглому керівник району. — То давайте зробимо добре діло: провідаємо нашого дорогого колегу.

Після наради кавалькада з п’яти «бобиків» рушила на Залатиху. Шарварок у селі піднявся страшний. Ревіли мотори, вили сирени, перелякані кури, що вискакували з-під коліс, бігли вздовж вулиці. Голова колгоспу, що посеред двору тер курям гарбуза, вгледівши таку процесію, шаснув у хату і хутко ліг на диван. Дружина швиденько стягнула штани, вкрила рядном, ще й капустяний листок до лоба приклала.

Після офіційних церемоній — колеги співчували, підтримували, навчали, радили ліки хворому — всі присутні сіли за три столи. Пили за здоров’я Івана Івановича, його дружини, дітей, тещі...

Тільки гостей із району випровадили за ворота, дружина на чоловіка весь гнів вилила:

— Ну що, ледацюго неприкаяний, дорого нам твій прогул обійшовся. Чверть кабана як за себе кинули, три бутилі горілки видудлили. Іншим разом, як надумаєш косити під хворого, з хати втришия витурю...

Слід додати, що після таких відвідин свого колеги керівники господарств на наради почали приїздити дружніше.