Наша пошта

• Про тих, хто поруч

Сповнений козацького духу

Віктор МАРУЩЕНКО.

Полтавська область.

ВІКТОР Сивуха з дитинства мріяв підкорювати небесні простори — бути військовим льотчиком-винищувачем. Для цього активно займався фізкультурою, спортом. Вже у 15 здійснив перший стрибок із парашутом. На строкову службу, яку проходив у 98-й Свірській десантно-повітряній дивізії, що дислокувалась у місті Болград на Одещині, йшов, виконавши десятки стрибків із парашутом. В армії також набув украй відповідальної та небезпечної військової спеціальності сапера. Гідно відслуживши, у званні старшини Віктор повернувся до Лубен. Коли ж настав трагічний для України час, колишній десантник одним із перших добровольцем пішов захищати Батьківщину від ворогів. Його зарахували до 25-ї окремої Дніпропетровської повітрянодесантної бригади в інженерно-саперну роту. Воював із сепаратистами, регулярними російськими військами біля селищ Довжанське, Шахтарськ, Вуглегірськ, Авдіївка, Дебальцеве. Щодня, ризикуючи життям, дивився смерті в обличчя, але не втрачав сили духу. Відбувши рік на передовій, підписав контракт іще на півроку. Наступні вісім місяців перебував у складі гуманітарної місії «HALO TRAST», розміновував поля на Світлоградській дузі в районі селища Новолуганське. За участь у бойових діях має багато державних нагород. Повернувшись із війни на Сході України, зайнявся волонтерською діяльністю — очолив об’єднання з охорони громадського порядку «Сила і честь». Він заступник голови Лубенського міжрайонного об’єднання ветеранів АТО.

Наш земляк — незламний, стійкий, сповнений козацького духу воїн. Він не тільки відважний десантник, ветеран АТО, а й цікавий співрозмовник, постійно вивчає історію країни, нашого коріння. Напередодні Дня українського козацтва зачепив і цю тему. «Якщо коротко, то козак — це професіональний військовий, головне призначення якого — захищати Батьківщину, — вважає Віктор. — Щодо гендерної рівності у війську, то, на мою думку, це нівелює призначення чоловіка як військового, як захисника Вітчизни. Проте бачимо, що сучасні жінки воюють нарівні з чоловіками, вони навіть водять танк, та все ж їхнє головне покликання — бути берегинями сімейного вогнища, народжувати і ростити дітей». Тому керівництву держави треба зробити все можливе, щоби закінчилась ця нікому не потрібна війна, а батьки і матері повернулися з передової додому, до своїх родин.