Архів
П’ятниця,
12 жовтня 2018 року

№ 79 (19626)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Попри незгоду  Єврокомісії

ПОЛЬЩА. Президент Анджей Дуда призначив 27 суддів Верховного суду, рекомендованих Держрадою судочинства.

Докладніше...
Дипломатичний скандал

НІМЕЧЧИНА видала Бельгії іранського дипломата.

Докладніше...
Запахло смаленим

РОСІЯ оголосила про намір заморозити членство у Раді Європи, не очікуючи процедури свого виведення з організації.

Докладніше...
Корумпований сімейний підряд

АРГЕНТИНА. Верховний суд відкрив справу про корупцію проти сенатора і екс-президента Крістіни Фернандес де Кіршнер.

Докладніше...
Велика вода

В ІСПАНІЇ сталася масштабна повінь.

Докладніше...
Футбол кримінальний

БЕЛЬГІЯ. Правоохоронці почали масштабне розслідування шахрайств ув футбольному світі.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Відлуння

Поєднані одним болем

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Фото автора.

У Харків на форум «Єдина родина України» з’їхалися представники з усіх областей України. Кожен зі своїм болем, але з однією бідою — всі вони когось втратили на цій російсько-українській війні.

Сини як соколи

КАТЕРИНА Хом’як (на фото) з Волині не може відшукати слідів двох синів, які зникли поблизу містечка Щастя трагічного 2014 року.

— Вони ніби доповнюють один одного. Володя спокійний, розважливий, — розповідає мати. — Дмитро — непосидючий, швидкий… Але однаково сильно мої хлопці люблять Україну.

Пані Катерина говорить про синів як про живих, хоча понад чотири роки не має жодної звістки про них. Шукає їх, їздила навіть на окуповану територію. Вона готова на все, аби хоч щось дізнатися про долю синочків.

Родом Катерина з Уралу, Пермського краю. Вийшла заміж за українця й переїхала жити на Волинь. Щоб зрозуміти тамтешній люд, вчила історію краю, України. Осягнувши правду, полюбила нову батьківщину і своїх сімох дітей — чотирьох синів і трьох доньок — у цій любові виховала. Тож не дивно, що Володя й Дмитро були на Майдані, потім у складі добровольчого батальйону пішли на фронт.

Восени неподалік Щастя підрозділ, де служили брати, натрапив на блокпост, над яким майорів синьо-жовтий прапор. Не знали хлопці, що його тільки що захопили сепаратисти, тому й прийняли людей у камуфляжі та розвантажувальних жилетах за своїх. Привіталися «Слава Україні!», у відповідь почули «Героям слава!». Спокійно злізли з БТРів, пішли до «побратимів». Їх усіх, 40 бійців, вороги розстріляли з кулеметів та автоматів.

Після того бою Катерина Хом’як прочитала, що її синів немає серед живих. Та згодом побачила відео, на якому, впевнена, терористи обшукували її Дмитра. Тому мати не вірить у загибель сина. «Може, він був поранений, контужений. Може, прикутий до ліжка, втратив пам’ять...» — плекає вона надію.

Серце матері

ТИХ, чиї тіла знайшли, поховали серед сосон, на піщаному кладовищі біля Старобільська. Багатьох загиблих важко було впізнати. Спочатку над могилами полеглих у тому бою встановили хрести з табличками: «Тимчасово невідомий герой України». Згодом завдяки ДНК-експертизі тіла ідентифікували, їх перепоховали вдома. Катерина їздила на те кладовище. Їй показали могили, де лежать два схожих на її синів воїни. Однак материнське серце не відчуло, що це вони. Аналіз ДНК підтвердив збіг як імовірний і лише одного з них. Експертиза може й помилятися, якщо матеріал узятий не від рідних нащадків. Потім ходила на ще кілька упізнань, але Катерина впевнена, що то теж були не її сини.

— Я вірю своєму серцю, — переконана мати.

Катерина писала особисто Порошенку, просила допомогти у розшуку хлопців. Спілкувалася з Парубієм, депутатами, працівниками СБУ, прокуратури.

— Допомоги від них жодної, — поділилася жінка. — Створюється враження, що і тема зниклих безвісти під забороною. Коли порушуєш її перед владою, то ніби натикаєшся на кам’яний мур.

Зате часто телефонують шахраї, обіцяють за грошову винагороду повідомити, де перебувають її діти. Хай Бог, каже Катерина, покарає тих, хто хоче нажитися на чужому горі. Озивалася до неї сестра з Пермі. Закидала, що та неправильно ставиться до подій: «Ты же русская!». «Ви зробили з мене бандерівку», — відповіла. Сестра просила час від часу їй телефонувати. А навіщо, якщо її онук воює проти українців?

Найголовніше — це пам’ять

НА ФОРУМ «Єдина родина України» в Харкові разом з Катериною Хом’як зібралося понад 300 представників родин полеглих на цій війні. Найголовніше, щоб поспілкуватися. А ще поділитися досвідом, допомогти розв’язати проблеми. А їх, за словами волонтера й одного з організаторів форуму Марини Полякової, вистачає. Зокрема, не визначені статус дітей, які постраждали на війні, соцзахист родин, члени яких загинули в результаті небойових втрат. Або, каже голова координаційної ради громадської організації «Єдина родина України» з Чернігова Микола Шанський, вступ до вишів дітей загиблих воїнів. Мовляв, на папері пільга є, а як реально її реалізувати, не сказано. Є ще така пільга: безкоштовний проїзд у міському транспорті. А чому не всеукраїнському, адже воїн загинув за Україну? Якщо його матері потрібно поїхати в Київ на консультацію до лікаря, то що робити?

Володимир Шевченко з села Липків коло Житомира, син якого, десантник, загинув у перші дні війни, скаржиться, що ніяк не може добитися виділення двох гектарів землі під особисте господарство. Взагалі, щоб визначене в законі мати, потрібно просити, вибивати… Чому так?

Та головне — вони хочуть, щоб пам’ятали подвиг тих, хто загинув. Часто ж меморіальні дошки та пам’ятники на могилах доводиться ставити власним коштом або завдяки підтримці волонтерів.

До речі, під час форуму на 18-му міському кладовищі Харкова відкрили стелу пам’яті, встановлену коштом міста. З неї починається довгий ряд могил тих, хто загинув на цій війні.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Можна, але складно
Читати
Удосконалили житлові програми
Читати
Ностальгія за туристами
Читати
Земельні проблеми
Читати
Закон діє
Читати
Просять про захист
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове