• Актуально

Робота є — працівників нема

Лариса Пилипенко.

За статистикою, в Україні загалом на одне робоче місце претендує три-чотири особи. Але якщо розглядати цю проблему окремо по галузях, то серед усіх вакансій приблизно кожна десята — для робочого персоналу. А претендентів, як і конкуренції, на них практично нема. Навпаки, країна потерпає від дефіциту робочих рук.

2016-ГО Кабмін визначив 19 професій, які мають загальнодержавне значення. Підготовка таких спеціалістів відбуватиметься за рахунок держави. До переліку дефіцитних професій, зокрема, увійшли: налагоджувальник верстатів і маніпуляторів із програмним керуванням; бурильник експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту та газ; складальник корпусів металевих суден; живописець; монтажник систем вентиляції, кондиціонування повітря, пневмотранспорту й аспірації; бджоляр; виноградар; верстатник широкого профілю; токар; тістороб; фрезерувальник; монтер колії; слюсар із ремонту дорожньо-будівельних машин і тракторів; помічник машиніста тепловоза.

Цього року список доповнили професіями зварника, машиніста дорожньо-будівельних машин, монтажника систем утеплення будівель, слюсаря різного профілю.

Окрім навчання бюджетним коштом, уряд обіцяє ПТУ, які готують усіх цих фахівців, надавати гроші на зміцнення та оновлення матеріально-технічної бази.

Але, на жаль, ні перше, ні друге поки що не дали відчутних позитивних результатів. Дефіцит кваліфікованих робітників став хронічним головним болем для роботодавців. Дійшло до того, що подекуди їх доводиться запрошувати з-за кордону! Керівник однієї будівельної компанії нещодавно скаржився, що не зміг знайти в Україні спеціаліста, який зміг би якісно викласти дах складної конфігурації. Більше того, виявилось, що покрівельників в Україні не готує жоден навчальний заклад! Довелося запросити фахівця із європейської компанії. А коли той приїхав, виявилося, що він... українець. 10 років тому влаштувався на роботу у Польщі. Згодом його запросила до себе велика німецька будівельна компанія. Він добре себе зарекомендував, тож йому оплатили навчання: у Німеччині є заклади, які готують саме покрівельників. Тепер його робота оплачується дуже дорого...

Тим часом в Україні ПТУ продовжують закриватися: 1992-го їх було 1255, а 2017-го — лише 756. Зрозуміло, що частина цих навчальних закладів залишилася на окупованих територіях Криму і Донбасу, але зменшення їхньої кількості почалося раніше: до російської агресії налічувалося всього 968 профтехучилищ.

Однак заразом існує ще одна велика проблема. Це оплата праці в Україні. У Польщі зарплата кваліфікованих робітників стартує майже з тисячі доларів. В Україні пересічно від семи тисяч гривень. От і виходить, що держава підготує спеціаліста, а працювати він подасться в іншу країну. Можливо, і повернеться на Батьківщину... як представник іноземної фірми, як це було із вищезгаданим покрівельником. Зрозуміло, що платитимуть йому за спеціальним, не вітчизняним, тарифом. До речі, згідно з дослідженням Конфедерації роботодавців України, люди з профтехосвітою рішучіше налаштовані виїжджати на заробітки, ніж люди з вищою освітою.

То як же бути? Як забезпечити Україну робітничими кадрами?

«Треба піднімати престиж робітничих спеціальностей, збільшувати стипендії, — переконаний директор Полтавського політехнічного ліцею Сергій Шиян. —Також потрібно змінити підхід до підготовки: спеціальності учні мають освоювати на підприємстві, а теорію — в класах освітнього закладу. Але для цього поки що немає законодавчої бази... Також не варто обмежувати ПТУ кількістю учнів у групах. Наприклад, до нас звернулося 10 юнаків, які виявили бажання бути токарями. Проте ми не змогли затвердити цю групу, тому що мінімальна кількість учнів у ній має становити 12 осіб. Меншу держава не фінансує. Також одна з головних умов збільшення кадрів — роботодавці мають підвищити зарплати. Це припинить потік охочих працювати за кордоном, поверне частину тих, хто вже виїхав».

Водночас намітилася і позитивна тенденція: знову почали з’являтися робочі династії. Все більше батьків, які є робітниками-професіоналами, не прагнуть будь-якою ціною дати своїм дітям вищу освіту, а передають нащадкам секрети своєї професії. І останні не проти навчатися, надто якщо бачать, що батько чи мати потрібні, мають гарний сталий заробіток.