Айва: як виростити гарний врожай

«Цвіте айва рясно, а плодів мало. Листя на кущі наприкінці сезону ніби обпалене», — бідкається Олексій Передерій із Запорізької області.

ВАЖКО заочно вилікувати рослину. Тож ми докладно розповімо про те, як доглядати за цієї культурою, а ви спробуйте самі визначити, що робили не так і як «задобрити» айву, аби радувала вас урожаєм.

Айва — світлолюбна культура. У затінку майже не цвіте, хиріє і може загинути.

Позаяк культура перехреснозапильна, для отримання хорошого врожаю плодів слід вирощувати поруч не менше двох кущів. Не має періодичності плодоношення, чим вигідно відрізняється від інших зерняткових порід. За морозостійкістю вона поступається яблуні й груші. Але через те, що бруньки поринають у дуже глибокий спокій, ушкоджуються вони дуже рідко.

Без води айва може обходитися два-три місяці, здатна переносити і тривале затоплення. Їй не страшні близько розташовані ґрунтові води і засолення ґрунту. Але плоди айви при надмірному зволоженні ґрунту стають дерев’янистими і в’яжучими, на сухих ґрунтах дрібнішають. За оптимальної вологості ґрунту і високій вологості повітря дозрівають солодкими і ароматними.

Під айву необхідно раз на три роки восени вносити органічні добрива (гній, компост, торф) з розрахунку 6-7 кг на кущ.

Айва вимагає щорічної обрізки. При цьому вкорочують тільки однорічний приріст.

Насамперед необхідно правильно сформувати молоду рослину. Довжина обрізки залежить від сили росту пагонів. Якщо вони завдовжки 40-50 см, то вкорочують на третину, при 75 см — більш ніж наполовину. При такій обрізці кущ виходить низьким, у зв’язку з чим айва менше страждає від сухих вітрів.

Для посилення плодоношення в період достигання плодів систематично прищипують молоді пагони. І якщо обрізати гілки слід лише рано навесні, то прищипування проводять улітку і повторюють кілька разів протягом сезону. Наслідком такої операції є утворення плодових бруньок, на яких наступного сезону і зав’язується врожай.

Плоди повинні зберігатися на дереві до повної стиглості. Час знімання визначається з част­кового або повного очищення плодів від повстяного опушення. Вони набувають жовтого кольору і легко відокремлюються від гілки.

Навіть легкі удари під час збору плодів спричиняють появу темних плям на них і негативно позначаються на лежкості. Оптимальна температура зберігання — плюс 1,5-2^ОС.

Один із недоліків, що стримує культивування айви в сучасних садах, — її схильність до ураження хворобами і шкідниками зерняткових культур.

Серед поширених хвороб айви — плодова гниль (моніліоз зерняткових), з якою борються обрізанням і спалюванням уражених гілок, дезінфекцією ран, профілактичним обприскуванням фундазолом і діптерексом у дозах, рекомендованих виробником, в період від набубнявіння бруньок до початку цвітіння.

Рослина уражується також бурою плямистістю листя, що спричинюється спорами грибка. Під час цвітіння спори потрапляють на рильця квітки і в подальшому призводять до опадання зав’язі.

Боротися з хворобою слід мідевмісними препаратами. Навесні під час фази зеленого конуса і рожевого бутона слід застосовувати бордоську суміш, азофос, абига-пік, хлорокис міді або хорус для запобігання первинного зараження з уражених гілок, муміфікованих плодів на деревах. Після цвітіння всі фунгіцидні обробки проти парші одночасно діють і проти плодової гнилі.

Восени після збирання врожаю, на початку листопаду, слід провести обробку мідним купоросом, бордоською сумішшю, купроксатом або іншим мідевмісним препаратом для знищення інфекції не тільки плодової гнилі, а й інших хвороб — парші, ракових захворювань.

Серед шкідників, які уражують айву, — яблуневий псевдокороїд, котрого знищують вручну, збираючи комах під час огляду стовбурів дерев, а також яблунева плодожерка, від якої плоди оберігають, ізолюючи їх паперовими чохлами після досягнення діаметра 2,5 см.

Небезпечні й листові мінуючі молі, личинки яких надзвичайно стійкі до інсектицидів. З натуральних засобів рекомендують видаляти і знищувати уражене листя, укривати кущі нетканими матеріалами, щоб не були відкладені личинки, а також використовувати природних ворогів молей — наїзників.