Криниця

Сторінку підготував Василь ПІДДУБНЯК.

• Постаті

«Хоч кухоль з рідною водою»!

Степан ПРОЦЮК.

м. Івано-Франківськ.

Нині виповнюється 140 років від дня народження Олександра Олеся (справжнє прізвище Олександр Кандиба) (1878-1944).

ЙОГО життя було сповнене неабияких контрастів.

Спершу писав вірші російською. 1903-го, на вікопомному духовному здвигу українців у Полтаві (ось яку, до речі, подію треба брати полтавцям як відлік нової історії), надихнувшись енергією національного відродження, назавжди перейшов на рідну мову.

Наступив перший успіх. Ніжний і тонкий лірик свого часу («О серце пахуче моє// теж повне квітучих фіалок»), він якийсь час був змушений працювати ветлікарем на скотобійні, як згадуватиме пізніше, «у агонії кровавого пару і конаючих тварин».

Вірші Олеся — українською на той час! — поступово стають популярними, надто романс «Чари ночі» із його пронизливим, майже ритуальним закликом: «Цілуй, цілуй, цілуй її//знов молодість не буде». Їх записують в альбоми, над ними ридають, про них починає сперечатися критика, твердячи про «феномен Олеся». Чи не першим з українських письменників він здобуває справжню прижиттєву популярність.

На еміграції, особливо у Чехословаччині, Олесь опиняється під пресом побутового пияцтва та депресивності. Письменник, який назавжди потрапляє у чужомовне оточення, завжди переживає шок. Роздвоєність і складнощі особистого життя, психічні муки… Проте в кінці 1920-х років його твори в радянській Україні ще шалено популярні. Їх багаторазово видають і перевидають. Його поезія була більш ніж актуальна: «Міцно і солодко, кров’ю упившись, сплять вороги уночі//Тихо з повіток плуги витягайте, куйте в проваллях мечі».

В Олеся підростає син, більш знаний у літературі як Олег Ольжич. Тверда поезія, наука, участь в ОУН, виховання внутрішньої залізної волі. Його сину судилося стати героєм і згинути раніше від батька…

Олесь помирає 1944-го. Тільки недавно його тіло перевезли на рідну землю, щоб стати першим у новому Пантеоні могил видатних українців, чий прах буде перевезено на Батьківщину.

Олесь так тужив за Україною у своїх віршах та п’єсах... Еміграція йому була психічно протипоказана. «Хоч кухоль з рідною водою!»

Все повертається на круги своя.