П’ятниця, 4 січня 2019 року № 1 (19648)
http://silskivisti.kiev.ua/19648/print.php?n=41064

  • Геополітика

«Жовті жилети» і Україна

Михайло ГУБАШ.

Вже другий місяць поспіль, від середини листопада в різних містах Франції тривають багатотисячні протести проти підвищення цін на пальне. Масовий рух, в якому беруть участь так звані жовті жилети, начебто «самоорганізувався» в основному через соціальні мережі і не має офіційних представників. Проте, як відомо, саме по собі нічого не виникає і не відбувається. Тож хто стоїть за акціями протесту, які вже перекинулися на інші країни Європи й Близького Сходу?

ДОВОЛІ дивним є те, що уряд Франції і її президент Еммануель Макрон фактично виконали всі економічні вимоги протестувальників, які стали приводом до заворушень, але попри це, акції не припиняються, активісти вже вимагають політичних рішень, тобто відставки уряду і президента.

Таким чином, виникає підозра, що від самого початку заворушень їхня мета була саме такою — політичною.

Але кому, крім французьких водіїв, може заважати і не подобатися чинний глава Франції і політика, яку він провадить? Адже основні свої зусилля Е. Макрон спрямовує не на внутрішню арену, а на зовнішню. Серед найвідоміших його «гріхів» — активна підтримка Паризької кліматичної угоди, проти якої не менш активно виступає президент США Дональд Трамп, і гучні заяви про створення окремої від НАТО європейської армії, що також не дуже подобається за океаном, та й не тільки.

Коментуючи протести «жовтих жилетів» у Франції, Д. Трамп розкритикував Паризьку угоду про клімат і заявив, що французи не хочуть, аби їхня країна перераховувала великі суми коштів державам третього світу для вжиття заходів стосовно захисту довкілля. «Можливо, настав час покінчити з безглуздою і надзвичайно дорогою Паризькою угодою і повернути гроші людям у вигляді більш низьких податків?» — порадив американський президент своєму французькому колезі.

Тут найзворушливіший вигляд має «турбота» заокеанського лідера (відомого настійливим втіленням у життя свого гасла «Америка передусім!») про матеріальний добробут континентальних французів...

Свого часу, коли електромобілі тільки починали свій шлях до користувачів і коштували дуже дорого, один мій знайомий висловив сумнів у тому, що в найближчому майбутньому ці екологічно чисті машини зможуть скласти конкуренцію автомобілям, які працюють на традиційному пальному. Мовляв, великі транснаціональні компанії з видобутку нафти і газу просто цього не дозволять. Насамперед — економічними засобами. А якщо так не вдасться — будь-якими іншими...

Тож Паризька кліматична угода, що передбачає дуже швидкий перехід країн світу від викопних видів палива (вугілля, нафти, газу) до відновлюваних («зелених») джерел енергії (сонячної, вітрової, гідроенергії тощо) навряд чи викликає симпатії у «традиціоналістів»-промисловців. Натомість вона є дуже привабливою для представників інвестиційного капіталу — банкірів, які сподіваються на нові фінансові дивіденди. Тож не виключено, що обидва згадані тут президенти виступають лише як спікери двох надпотужних олігархічних кланів. Можливо, саме тому і відбувається «інтернаціоналізація» здавалось би, суто французького конфлікту, який став ширмою або ходом конем на шахівниці у грі сильних світу цього.

Хай там як, а прибічники конспірологічних теорій пояснюють усе дуже просто: найбільші олігархічні клани світового масштабу ведуть між собою боротьбу за глобальне панування. Але у зв’язку з наявністю атомної зброї, яка загрожує самому існуванню світу, традиційні способи ведення війни намагаються вже не застосовувати, надаючи перевагу винайденим начебто ними гібридним формам протистояння, які не становитимуть ризику особисто їхньому фізичному існуванню.

Натомість про звичайних громадян, яких використовують як знаряддя у численних гібридних конфліктах і війнах, цього не скажеш. Наприклад, тільки у Франції число жертв досягло на тепер десяти чоловік. Серед постраждалих — майже три тисячі людей, з яких понад тисяча поліцейських. Чи зупиниться все на цьому?

В Україні сумна статистика ще більш вражаюча: понад 10 тис. загиблих і десятки тисяч поранених та скалічених. А починалося все з угод про видобуток сланцевого газу на Юзівському (Схід України) і Олеському (Галичина) родовищах, які уряд Миколи Азарова підписав зі світовими лідерами газодобутку — компаніями Shelі Chevron у 2013 році. Це мало стати вагомим кроком у гарантуванні енергонезалежності України — в Москві тоді не приховували побоювання втратити один з найбільших ринків збуту російського газу. Проте вигідні нам угоди так і залишилися на папері — обидва проекти у 2014-му поховала війна на Донбасі. Яку, дехто тепер стверджує, можливо було зупинити ще влітку того року, але...

Отака вона, гібридна геополітика.