Архів
Вівторок,
22 січня 2019 року

№ 6 (19653)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Соняшник
  • За рубежем
Проти «закону про рабство»

УГОРЩИНА. У Будапешті знову проходять антиурядові демонстрації.

Докладніше...
«Розлучення» по-англійськи

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Вчора у парламенті Тереза Мей представила альтернативний план виходу країни з ЄС.

Докладніше...
Удар у відповідь

ІЗРАЇЛЬ завдав авіаудару по іранських об’єктах у Сирії. Є загиблі.

Докладніше...
Поки що лише плани

США. Білий дім вивчає варіанти удару по Ірану.

Докладніше...
Міжпартійний владний компроміс

У ШВЕЦІЇ після чотирьох місяців політичної кризи парламент обрав прем’єр-міністра.

Докладніше...
Усім націям нація

КИТАЙ. Торік населення країни зросло до 1,395 мільярда осіб.

Докладніше...
Був найстарішим чоловіком

ЯПОНІЯ. Визнаний найстарішим представником чоловічої статі на Землі японець помер у віці 113 років.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Геополітика

Як нам облаштувати... Білорусь

Михайло ГУБАШ.

Нещодавні суперечки між Білоруссю і Російською Федерацією багатьох здивували. А недвозначні заяви Олександра Лукашенка про «святість» суверенітету своєї держави і прозорі натяки на те, що Росія ризикує втратити ще одного, з тих, що залишилися, союзника, змусили представників Кремля зробити відповідні заяви, котрі дехто розцінив чи не як спробу виправдовуватись, запевняючи західну сусідку у своїй толерант-ності й повазі до її незалежності. Яка ж кішка пробігла між двома, здавалося б, «братськими народами» і «вічними союзниками»?

ПОГІРШЕННЯ відносин начебто спричинив податковий маневр Москви у нафтовій галузі й відмова виплачувати Мінську обіцяну компенсацію за нафту, що подорожчає. Це загрожує Білорусі втратою найближчими роками мільярдів доларів. Зрозуміло, що «бацьку» така ситуація не влаштовує і він закликав «братів і союзників» додержуватися даних ними раніше обіцянок.

Утім, у Кремлі відповіли, що коли хочете дешевих нафти й газу, виконуйте, будь ласка, договір між РФ та Білоруссю від 1999 року про створення «Союзної держави». Цим документом передбачені єдина валюта, спільні зовнішня політика, оборона, митниця, енергетика тощо. На що Мінськ вустами свого президента парирував: «Для нас святе — це суверенітет... Якщо нас хочуть, як Жириновський пропонував, поділити на області та запхати в Росію — цього не буде ніколи. І якщо такими категоріями керівництво Росії мислить — це на шкоду самій Росії».

Лукашенко — президент «об’єднаної» Росії

ЦІ СЛОВА з вуст очільника Білорусі пролунали торік 14 грудня. Чому ж вони так різняться з тим, що Олександр Григорович казав, а головне, робив наприкінці минулого століття, коли намагався будь-що увіпхнути свою незалежну країну до РФ? Щоб це зрозуміти, зробимо невеличкий екскурс в історію.

Річ у тому, що в 1999 О. Лукашенкові було вигідно говорити про інтеграцію. В ті часи він провадив політику ліквідації білоруської незалежності, адже розраховував, що після Єльцина саме він може зайняти кремлівський трон. А для цього потрібно було, аби Білорусь стала частиною РФ, тобто створити ту саму «Союзну державу». Не втрачав він надії на президентство в цій об’єднаній державі навіть після того, коли до влади прийшов Володимир Путін. Останній це чудово розумів і зробив усе, щоб не допустити подібної ситуації. Згадайте весь той бруд, який на початку 2000-х було вилито на Лукашенка в російських ЗМІ. Тоді багато хто не розумів причин такої інформаційної війни і щиро дивувався «вмінню» Путіна відштовхувати від себе «братів і союзників», причому не тільки Білорусь.

Коли ж справу було зроблено і Путін переміг олігархів, на яких опирався Лукашенко (Березовський, Гуцерієв та ін.), «бацька» втратив інтерес до інтеграції з РФ і почав працювати на суверенітет рідної Білорусі, аби забезпечити собі царювання хоча б у невеликій країні, якщо не вдалося «осідлати» велику.

Нафта в обмін на поцілунки

І ВЖЕ півтора десятиліття, як політика Білорусі різко змінилась — риторика про братні народи і рух до об’єднання двох союзних держав залишилась, на практиці цього вже не було. Лукашенко, спекулюючи на подібних гаслах, уміло маневрував у відносинах зі східною сусідкою задля отримання цілком реальної і конкретної фінансово-матеріальної вигоди. У Білорусі таку стратегію називали «Нафта в обмін на поцілунки» або «Гасла в обмін на гроші».

Саме така поведінка стала причиною того, що сьогодні Кремль змушений апелювати не до угод, які підписувалися від початку 2000-х майже щорічно, але містили не конкретні кроки до інтеграції, а мали декларативний характер. Розуміючи, що Білорусь вислизає з братніх обіймів і може бути втрачена назавжди, Росія посилила тиск, вимагаючи від неї реальних кроків до об’єднання.

Вже не брати, а партнери

ПРОТЕ в Мінську продемонстрували готовність опиратись імперським нахилам Москви. На нещодавній нараді з актуальних питань співпраці з РФ Олександр Лукашенко запропонував не називати останню братньою державою, фактично звинувативши тамтешнє керівництво у нещирості: «Я вже не кажу «братньою державою», бо, як мене інформують, у Росії це не сприймається. Нібито прийшли нові люди, яким це поняття неприйнятне. Що ж, будемо партнерами».

А далі включив словесну еквілібристику, закидаючи «братам і союзникам» (вже колишнім?) невиконання досягнутих раніше домовленостей: «І на Вищій державній раді, і на союзній раді міністрів, й у двосторонньому форматі підписано багато угод. На жаль, як я часто кажу, не всі вони виконуються».

Відбиваючись таким чином від братерських обіймів, які загрожують Білорусі втратою незалежності, Лукашенко розуміє, що ризикує втратити фінансово-матеріальні ресурси, одержувані від російських «партнерів». Тому одночасно намагається застрахуватися від можливої їх втрати. Євросоюз тут навряд чи допоможе — там досі називають «бацьку» останнім диктатором Європи. З Україною все зрозуміло: вона сама потребує опертя на «міцне плече» зі сторони. Тому як на основного партнера Мінськ ставить на Пекін, з допомогою якого сподівається урівноважити вплив Росії.

За Китаєм — як за великим муром

ОСТАННІМ часом відносини обох країн стрімко розвиваються. Причому такими темпами і в таких обсягах, що це дає підставу говорити про появу нового для Білорусі стратегічного «брата і союзника». Китай з огляду на неоднозначні взаємини з Російською Федерацією охоче йде на таку співпрацю. Зараз на території республіки китайці відкривають багато підприємств, зокрема заводів: автомобільний, із випуску двигунів внутрішнього згорання, завод, що виготовлятиме амінокислоти, триває робота над проектом із виробництва калійних добрив, ведуться переговори щодо розміщення на території Білорусі потужностей для розробки і використання лазерних технологій тощо. Вражає і співпраця у військовій сфері: Китай уже збудував завод з виробництва реактивних систем залпового вогню «Полонез», а тепер зводить у Білорусі завод із випуску ракет до них, а також спільно з цією країною розробляє зенітно-ракетний та оперативно-тактичний ракетний комплекси. Причому все це без участі Росії...

Промовистим є і те, що створюється все це Китаєм за державні кошти. Це важливо тому, що вони ніколи не захищають своїх приватних бізнесменів-інвесторів, але досить жорстко стоять на сторожі інтересів державних корпорацій. Своєю чергою Білорусь поточного року розпочинає досить широкий експорт до Китаю, який на тлі заборон російського «Роспотребнадзора» імпортувати білоруські товари відкриває свій ринок для м’ясо-молочної продукції з цієї країни.

От і кажіть тепер, що О. Лукашенко залишився на рівні директора радгоспу... Бацька знає, що робить.

А що ж із Україною?

ЯК УСІ ці реалії і нюанси геополітичних розкладок відображатимуться на становищі та подальшій долі нашої держави? Адже не впливати вони не можуть хоча б з огляду на те, що маємо з Білоруссю понад тисяча кілометрів спільного кордону, не кажучи вже про історично-політичну та генетичну спорідненість із сусідами-сябрами.

Безумовно, зменшення впливу «старшого брата» на західну сусідку зменшує його можливості використовувати її територію і ресурси у подальшому розгортанні недоброзичливої, скажімо так, політики щодо України. Тому це для нас є позитивом. Але сидіти склавши руки і відсторонено спостерігати за розвитком подій у цьому регіоні не варто. Потрібно не тільки розмовляти з Мінськом, запевняючи одне одного у братерських почуттях (або ще гірше — звинувачуючи у їх відсутності й сваритися, як інколи це буває у відносинах із Польщею, Угорщиною тощо), а й робити конкретні кроки у напрямку зміцнення взаємовигідної співпраці у різних сферах. Зокрема, пропонувати розробку і втілення у життя спільних проектів якщо не у військово-промисловій галузі (втім, чому ні — китайці ж змогли!), то хоча б у торгово-економічній та інших царинах товарно-промислового й сільськогосподарського виробництва. І т. д., і т. п.

Бо під лежачий камінь, як відомо, вода не тече.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Боротьба триває
Читати
Наше молоко популярне
Читати
Відкривають кордони
Читати
Подорожувати зі своїм
Читати
Шийте гамани
Читати
«Попередники» напрацювали
Читати
Скільки коштує наш газ
Читати
Чекають заробітчан
Читати
I у Литві влаштовуються
Читати
В лоно новоствореної церкви
Читати
Знову смерть у горах
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове