• З літопису наших днів

Живемо за вовчими законами

Микола ЯСЕНЬ.

Дніпропетровська область.

Одного з різдвяних ранків у дворі дніпровської багатоповерхівки, яку люди прозвали «китайською стіною», зчинився переполох. Поліцейські наряди прибували сюди один за одним, а навперейми їм — карети «швидкої допомоги». «Світ сказився і перевернувся — отаке ми накоїли з нашою Україною», — сказала, спостерігаючи все це, місцева бабуся. Що ж тут трапилося?

БАГАТЬОМ моїм співвітчизникам знайома картина, коли безхатченки і бідняки риються у сміттєвих баках, шукаючи, чим би вгамувати голод, визбирують скляну і пластикову тару. Того ранку жебраки, як завше, почали «обхід» смітників. В одному з контейнерів натрапили на справжній «скарб» — майже новенький чемодан. Притьмом розкрили і остовпіли… Там був понівечений труп дівчини.

Дев’ятнадцятирічна Дарина Білоус не належала до молодих людей зразкової поведінки. Як і сім’я з одного із сіл Новомосковського району, в якій вона народилася. Двома роками раніше, коли Дарина святкувала своє 17-ліття, її зґвалтували. Після цього інциденту матір дівчини позбавили батьківських прав. Відтак Дарину помістили під нагляд соціальних служб. Однак вона майже відразу виїхала зі свого села, зникнувши з поля зору тамтешніх соцпрацівників. Вступила до одного з профтехучилищ обласного центру, оселилася в гуртожитку, навчалася задовільно. За словами одногрупників, поводилася досить розкуто. Приваблива, вона з легкістю й охоче сходилася з чоловіками і проводила з ними свій вільний час. У новорічні свята у гуртожитку її мало хто бачив. Оскільки трималася дівчина відсторонено, тут не вельми й переймалися, де вона та з ким...

Загибла Дарина прийшла у цей світ в незалежні, але й дуже неблагополучні роки. Аграрна реформа справила деградаційний уплив на багатьох у селах: як кажуть, куди не кинь палицю, неодмінно поцілиш у неблагополучну родину. Тож, на мою думку, страшна смерть дівчини є одним із наслідків сучасних «перетворень» у державі, які замість добра несуть людям горе, ведуть до морального і матеріального зубожіння, сприяють поширенню у суспільстві вовчих законів. До речі, справжні вовки з лісу дивним чином осміліли, нападають навіть удень. Від їхніх укусів постраждав чоловік із Криворізького району. Вовчі зграї почали з’являтися також у П’ятихатському, Петропавлівському, Юр’ївському та Межівському районах. Є версія, що звірі через Дібрівський ліс утікають із Донбасу від війни, яка ніяк не припиниться.

Чимало вовкулак розвелося й у нашому суспільстві. Боятися варто кожного, хто кине на тебе лихий погляд, кому сподобалося твоє майно. Хіба це не ганебні наслідки деградації, розбещеності народу, приреченого на лиховісне існування ненажерливими хижаками-грабіжниками в личинах державників? На який захист від бандитів можна сподіватися, якщо влада, утримуючи на податки народу Національну поліцію і Національну гвардію, використовує їх виключно у своїх шкурних інтересах? Чого можна чекати від державних інститутів, котрі зрослися з мафією і корупціонерами? Ось красномовний приклад. Є у Дніпрі кримінальний авторитет «Нарик», за паспортом — Олександр Петровський, уседозволеність якого широковідома. І от шокуюча новина: «Нарика» удостоїли державних нагород! Від міністра оборони С. Полторака йому перепав пістолет «Глок», а від П. Порошенка — відзнака Президента України «Хрест Івана Мазепи». Коментарі, як кажуть, зайві. Будь-які стримуючі криміналізацію суспільства гальма зламалися остаточно.

Ніби на доказ цього Кривий Ріг почав повертати собі «славу» бандитського міста, з якою, здавалося, було покінчено ще в середині минулого століття. Вуличні сварки, бійки, які переростають у стрілянину, поножовщина серед білого дня тут стали майже звичними. Жахливе насильство відбулося й над відомим безкомпромісністю депутатом Центрально-Міської райради Кривого Рогу, обраним від партії «Батьківщина». У Дніпрі доходить до відвертого дикунства: в ополонці на водоймі на околицях виявлено фрагменти людського тіла; між прутами високої металевої огорожі знайдено повішеним дідуся, навіч — усі ознаки насильницької смерті. На сходовому майданчику одного з будинків на майстра-ремонтника, що прийшов на виклик, хлюпнули кислотою...

Чи будуть знайдені та покарані злочинці-нелюди? Не факт, хоча маємо достатньо захисників правопорядку, державних діячів різних рангів, народних депутатів-законодавців, які мають робити все, аби кожен громадянин України був захищений від бандитів та хуліганів. Не здатні це гарантувати — йдіть геть!

Гучні кримінальні злочини, що трапились на Дніпропетровщині у першій половині січня, змушують замислитися: що ж нас чекає далі в країні, де одні воюватимуть за булаву Президента, а інші претендуватимуть на папахи нардепів?

Страшно жити, коли марні надії на те, що тебе не кинуть напризволяще у складній ситуації. Залишаючись наодинці зі своїми проблемами, які самотужки годі вирішити, люди часто не бачать іншого виходу, крім самогубства. Майже одночасно у двох містах сталися жахливі трагедії. Жителька Кривого Рога останнім часом погано себе почувала, аналогічні симптоми виявились і в її малолітнього сина. За ретельний медичний огляд у лікарні з неї вимагали значні кошти, яких вона не мала. Жінка у відчаї з сином на руках стрибнула з даху десятиповерхового будинку... В Придніпровську чоловік виховував сина з інвалідністю, котрий навчався у спеціалізованому реабілітаційному центрі. Вкрай виснажений морально і фінансово, батько, опинившись без підтримки і розради, вкоротив віку і собі, і хлопчику.

Чи можна звикнути до таких новин, до того, що в нашій державі людина людині — ворог?

У перші дні січня на Дніпропетровщині в кількох пожежах загинули люди — у місті Верхівцеве, у селах Богданівка та Рудки. Це також приклади байдужості нашої держави до свого народу — оскільки газ по кишені тепер не всім і не рятують навіть розхвалені субсидії, багато господарів повернулися до пічного опалення. Деякі не встереглися вогню. А якби мали змогу користуватися блакитним паливом, таких трагедій не сталося б.

Та всім цим наші державні мужі не переймаються — люди для них нічого не варті.