Пост здоров’я

Cторінку підготував Микола ЮРЧИШИН.

• На прийомі у спеціаліста

Синдром Меньєра

Розмову вів

Микола ЮРЧИШИН.

Фото автора.

Це захворювання внутрішнього вуха, яке може навіть призвести до втрати людиною працездатності. Докладніше про цю недугу в розмові з нейрохірургом, завідувачем клініки субтенторіальної нейроонкології та спеціалізованого кабінету проблем болю Інституту нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова НАМН України доктором медичних наук В. О. ФЕДІРКОМ.

— Володимире Олеговичу, як проявляється синдром Меньєра?

— Насамперед порушується слух одним вухом. Людина також може відчувати посилення звука, так звану гіперакузію, нападоподібне запаморочення. Інколи пацієнт скаржиться на те, що його ніби хитає в один бік або здається, що земля йде обертом, виникають напади нудоти, блювання. Але ця недуга не обов’язково проявляється всіма згаданими симптомами. В одного хворого може домінувати щось одне, в другого — інше. Чому так? Бо це є синдром порушення функцій вестибуло-кохлеарного (восьмого) нерва, який має дві складові. Одна — слухова, друга відповідає за статику і координацію. Так от, залежно від того, які волокна подразнені, мають місце ті чи інші прояви.

— Який перебіг синдрому Меньєра?

— Зазвичай він непередбачуваний. Симптоми можуть дедалі наростати, або поступово зменшуватись, або ж залишитися без змін. Трапляється, що пацієнт стає інвалідом, не може повноцінно працювати, жити.

Таких хворих на місцях зазвичай обстежують спочатку неврологи та отоларингологи. Коли людина скаржиться на порушення слуху, дуже часто в неї діагностують неврит слухового нерва чи якийсь інший розлад функцій вестибулярного аналізатора, недостатність кровообігу в системі хребтових артерій та тих, що живлять мозок. Звичайно, всі ці захворювання можуть давати подібну симптоматику. Але тут важливо вміти розрізнити неврологічні симптоми, характерні саме для цього синдрому. Тому для якнайточнішої діагностики потрібне обстеження хворого ще й нейрохірургом. Утім, існують деякі проблеми. На жаль, не в усіх обласних центрах магнітно-резонансні томографи обладнані спеціальними програмами. В нашому інституті є апаратура, яка може допомогти в діагностиці синдрому Меньєра.

— Якщо діагноз підтверджується, що тоді?

— У такому разі єдиним способом лікування є операція. Потрібно звільнити нерв від судини, що втислася в нього. Це вроджена анатомічна особливість, але проявляється вона з віком — після того як відбувається певна деструкція оболонок і волокон нерва внаслідок тертя судин об нього протягом багатьох років. Більшість пацієнтів із цим синдромом — люди зрілого та похилого віку, хоча хвороба може датися взнаки і в молодому віці. Зумовлений синдром тим, що судина від народження розташувалася певним чином відносно черепно-мозкового нерва. Тривала пульсація петлі судини, яка впирається у нерв, призводить до змін у ньому, які своєю чергою дають ось такий симптомокомплекс. Єдине, що може звільнити людину від цієї проблеми — відвести судину від корінця, по можливості зафіксувати її у певному положенні — без контакту з нервом. Якщо це не вдається, застосовується спеціальна ізолююча прокладка між судиною і нервом. Після цього симптоматика регресує, і колишній хворий повертається до повноцінного життя.

— Чи багато людей страждає на цю недугу?

— Патологія поширена. Але визначити в структурі захворюваності пацієнтів, у яких є цей судинно-нервовий «конфлікт», важко, бо в Україні таких досліджень поки що ніхто не проводив. Статистика в країнах Західної Європи, Японії, США констатує велике число таких пацієнтів. Але ж, знов-таки, навіть у тих країнах люди часто звертаються не до нейрохірургів, а до інших фахівців, тому діагностика, звичайно, неповноцінна. Відповідно не встановлюється причина, а відтак не надається ефективна допомога. Лікувальні препарати, які усувають тональне подразнення, певний час допомагають. Але досвід показує, що з роками їх дієвість утрачається. Навіть підвищення дози не дає результату. Тоді реально може допомогти тільки хірургічне втручання, а саме: робиться невеликий отвір у потиличній ділянці, крізь який під мікроскопом мікроінструментами виконується доступ до хворого місця і звільняється нерв. Операція триває від двох до двох із половиною годин. Якщо немає ускладнень, то на восьму-дев’яту добу пацієнта виписуємо. Хоча порушення координації після операції відразу не зникає, узгодженість рухів відновлюється поступово. Через два-три тижні все нормалізується.

Наприклад, до нас звернулася співробітниця медичного закладу з Київщини. Обстеження виявило синдром Меньєра. Через його симптоматику пацієнтка не могла працювати. Прооперували. Не можна сказати, що все абсолютно «як рукою зняло». Зниження слуху одним вухом, що мало місце до операції, так і залишилося. Але напади блювання, запаморочення, хитавиця припинилися. Через два місяці жінка повернулася на робоче місце, нормально працює.

Ще приклад. Місяць тому з Дніпропетровщини приїхав чоловік. Обличчя знайоме, а згадати, хто він, не можу. Він нагадав. Вісім років тому його до мене привели рідна сестра зі своїм чоловіком, як кажуть, тримаючи під руки. Він скаржився на постійний шум у вусі та голові, від якого навіть почалися розлади психіки. Пішов із роботи, бо не міг працювати. Сім’я розпалася, чоловік потрапив до психіатричної лікарні. Там дещо покращили стан здоров’я психотропними препаратами, але проблема залишалася. Коли в нашому інституті провели діагностику, виявили судинну компресію, тобто синдром Меньєра. Прооперували. Чоловіка поновили на роботі, він створив нову сім’ю. Три роки їздив на заробітки за кордон, придбав нове житло. А це приїхав в інститут, щоб подякувати.

— А все-таки, чи можна якось обійтися без операції?

— Якщо медикаменти утримують від названих мною нападів або вони дуже рідко виникають, ніхто не наполягатиме на операції. Коли ж напади прогресують, вибивають людину з нормального життєвого ритму і ми бачимо, в чому причина, то логічно зробити операцію і забути про цю недугу назавжди.