Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК. Малюнки Олексія Кохана та Олега Шупляка.

• Кохання, кохання

Вишенька

Тетяна ГАВРИШ.

Після закінчення медичного коледжу Галя працювала медсестрою у районній лікарні. Струнка, довгокоса, із очима, як вишні у росі, дівчина мала спокійну та врівноважену вдачу. Це допомагало їй позбуватися небажаних залицяльників без зайвих емоцій і образ.

ЇЇ розмірене життя змінилося того дня, коли зустріла Сашка. Познайомилися вони на дні народження її подруги і одразу знайшли багато спільних тем для обговорення. Не наговорившись, домовилися про наступне побачення... Відтоді з ніжним трепетом і хвилюванням чекала кожної зустрічі із ним, а побачивши, заливалася ніжним рум’янцем. «Вишенько, — звав він її, — моя Вишенько». Обоє дякували долі за те, що звела їх. Невдовзі зіграли скромне весілля. Сашко розкручував бізнес, а Галя працювала і готувалася до вступу в інститут. Чоловік у всьому підтримував свою Вишеньку.

Напередодні Сашкового дня народження Галя, зайшовши до магазину, ледь винесла з нього важкі сумки. Хотіла зателефонувати чоловікові, щоб забрав їх, але телефон розрядився. «До роботи Сашка ближче, ніж додому, якось уже доберусь», — подумала. В офісі було тихо, помічниці на місці не було. Галя прочинила двері чоловікового кабінету, а там…

Коли хвилина заціпеніння минула, дівчина вибігла на вулицю. Вона була на диво спокійна, лише одна думка пульсувала: як він міг її зрадити? Прибігши додому, спакувала сякі-такі речі й поїхала на вокзал. Лише біля каси опам’яталася: що я роблю, куди їду, навіщо? Аж тепер її здушив плач. Виплакавшись, змогла зосередитись і подумати.

Сашка бачити вона не хотіла. До батьків повертатися не можна: занадто сильним ударом була б для них звістка про чоловікову зраду — за зятем вони душі не чули. Тож Галя поїхала у містечко за 150 кілометрів від свого райцентру. Там жила її подруга Наталка, з якою вони в коледжі були найкращими подругами. Дівчата не переривали спілкування, хоча бачилися лише тричі після закінчення навчального закладу. Востаннє — на Галиному весіллі...

Наталка одразу запропонувала пожити у неї, не розпитуючи подробиць того, що сталося. Минали дні. Біль, заподіяний коханим чоловіком, не минав. Уночі Галя плакала в подушку, не уявляла, як може повернутися до Сашка після всього. Та і йому це, мабуть, не треба... Телефоном домовилася про звільнення зі старої роботи, а у місцевій райлікарні були дуже раді досвідченій медсестрі. Кадрів не вистачало, тож працювати доводилося багато. Втім, це відволікало від сумних думок, жаліти себе було ніколи. Потроху розбурхана душа заспокоювалась.

Невдовзі Галя змогла винайняти маленьку квартиру. Батькам казала, що Сашко от-от теж сюди приїде, все йде, як вони планували. Мама наказувала берегти себе і гірко зітхала...

Нових знайомств Галина сторонилася. Якось, більше із цікавості, заглянула в соцмережі. І натрапила на свого однодумця. Почалося листування — цікаве, захоплююче, з гумором. Що­правда, трохи муляло те, що незнайомця з Інтернету звали Сашком. Та це її не злякало. Якось попросила надіслати фото. Він віджартувався, мовляв, не фотогенічний. А через якийсь час запропонував зустрітися. Галя багато думала, зважувала і нарешті погодилася.

У парк на липову алею вона прийшла першою. Сіла на лавку, задивилася, як вітер гойдав верховіття липи… І раптом почула: «Вишенько! Моя Вишенько!». Та ні, такого не буває! Приголомшена Галя ніби приросла до лавки. А її Сашко уже кружляв навколо, обіймав, пригортав. Який рідний ніжний голос…

Вони навперебій говорили, плакали, сміялися. «Я тебе скрізь шукав. До батьків твоїх їздив... Ледве їх заспокоїв, що нічого не сталося, просто вийшло непорозуміння. Але де ти, так і не дізнався. В соцмережах засвітився з надією знайти тебе... І таки розшукав. Прости мені, кохана. Я без тебе не житиму».

Галя не уявляла, що можна бути такою щасливою. Сашко її знайшов, він тут, поруч... Так, він схибив, їй було боляче. Але зараз добре і радісно. Хіба може вона його відштовхнути? У них усе буде гаразд. Справжнє кохання завжди переможе. Хіба не так?