Архів
Вівторок,
12 березня 2019 року

№ 20 (19667)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  • За рубежем
Кажуть, криза минула

В ЄВРОСОЮЗІ оголошено про закінчення міграційної кризи.

Докладніше...
Новий рівень сил реагування

У ЛАТВІЇ почав роботу штаб Північної дивізії НАТО.

Докладніше...
Налагоджують відносини

ІРАН. Президент Хасан Рухані прибув до Іраку з першим офіційним візитом.

Докладніше...
Знеструмлення країни

У ВЕНЕСУЕЛІ сталося наймасш-табніше в історії країни відключення від енергопостачання.

Докладніше...
Парад референдумів

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Шотландія ініціює референдум про її незалежність від Сполученого Королівства після Brexit.

Докладніше...
І в нас би так

ФІНЛЯНДІЯ. Через зірвані соціальні реформи уряд пішов у відставку.

Докладніше...
Ніхто не вижив

В ЕФІОПІЇ розбився пасажирський літак Boeing 737 Ефіопських авіаліній.

Докладніше...
Народний протест

АЛЖИР. Понад мільйон алжирців узяли участь в антипрезидентській маніфестації у столиці.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Гаряча тема

Ми тут, на півдні, у степах. Почуйте!

Ганна КЛІКОВКА.

Запорізька область.

Весна все сміливіше зазирає у наші вікна. Природно, хочемо тепла, радощів, пов’язаних із пробудженням природи. Дещо інші емоції відчувають хлібороби, які ось-ось розпочнуть діалог із полем, вступлять у нову фазу сільськогосподарських робіт. Від них, годувальників, залежить «погода» й у нашому домі, бо хліб на столі української родини — першооснова життя.

ЯК ЖИВЕТЬСЯ аграріям-степовикам, які думки й сподівання обсідають їхні голови нині, коли в країні передвиборний марафон і проблеми весняного поля, здається, нікого не турбують? А теплі вітри несуться над степом, висушують ріллю, якій так і не вдалося поніжитися під сніговою ковдрою. Чим порадує веснування селянську душу?

Мені видалося доречним поговорити про поле наших сподівань з людиною, якій це болить, керівником кількох сільськогосподарських підприємств у рідному Чкаловому Приазовського та Давидівці Якимівського районів Анатолієм Миколайовичем Тиховодом. У сільському господарстві він кількадесят років. Добрий господар, патріот села.

Упродовж багатьох років нашого знайомства звикла бачити Анатолія Миколайовича у позитивному настрої, в нього завжди було безліч планів, соціальних проектів, які йому вдається успішно втілювати в життя. Чоловік і зараз на оптимістичній хвилі, одначе у відвертій розмові превалює неспокій і глибока стурбованість за долю поля саме на Півдні України. Ось міркування Анатолія Тиховода.

— Очікую весни, час від часу аналізую рік минулий. І ось чому. Попри те що ми мали не найгірші показники врожайності, торік, вперше за 20 років від початку аграрної реформи, два моїх господарства із трьох вийшли за підсумками збиральної кампанії зі збитками. Прикрий факт: агрофірму «Ольвія» спіткав мільйонний, а сільгосппідприємство «Агростар-2010» — півмільйонний збиток. Сталося так не тому, що ми стали гірше працювати або недбало ставитися до землі. Зовсім навпаки. Це пояснюється повною відсутністю державної аграрної політики в країні, яка б спиралася на зональні, регіональні особливості. Як би ми не вдавали, що мудріші від природи, все ж доводиться визнати, що на Півдні України нині з’явилася така ґрунтово-кліматична зона, як посушливий степ. Із року в рік посуха дістає його все потужніше. Так, аграрії південної зони домоглися, щоб було переглянуто нормативно-грошову оцінку: в цій зоні вона зменшилася, як мінімум, у півтора разу в порівнянні з колишньою — із 30-35 тисяч гривень за гектар тепер середня в області 24 тисячі. А в найпосушливіших районах, де немає зрошення, як-от у Якимівському, на окремих площах нормативно-грошова оцінка становить 17-19 тисяч гривень.

У такій ситуації дуже доречною була б державна допомога у вирощуванні врожаю, проте в обсягах, прогнозованих на 2018 рік, на жаль, сільгоспвиробники її не дочекалися. Аграрії сподіваються отримувати більше коштів на компенсацію відсоткової ставки за кредитами. Брали позики, розраховуючи, що держава поверне відсотки, як обіцяла, але з бюджету було надано обмаль грошей — на всіх не вистачило. Скажімо, торік я заплатив банкам 2,5 мільйона гривень відсотків, при цьому жодної копійки компенсації від держави не одержав. Як можна успішно працювати далі? У нас на півдні практично жоден рік без кредитів не обходиться. Вони потрібні для поповнення обігових коштів, закупівлі добрив, пального, засобів захисту рослин, оновлення машинно-тракторного парку. Програма компенсації відсоткової ставки діє, задекларована вона непогана, але навіч виходить, що лише кілька господарств отримують цю компенсацію, більшість — ні. Нам торік теж не пощастило. І це при тому, що на будівництво потужних комплексів державних грошей не бракує, туди можна спокійно «вбухати» три-чотири мільярди. Виходить, з одного боку декларується підтримка малого і середнього бізнесу, а насправді підтримують дотаціями з державної кишені олігархів, у яких і так все благополучно.

Шукаю і не знаходжу логіки й у тому, що навіть та мізерна допомога, яку держава надає, в однакових розмірах, надходить, наприклад, у Полтавську, Черкаську і нашу, Запорізьку, області. Але ж загальний валовий дохід із одного гектара в центральних регіонах істотно відрізняється від зібраного нами. Скажімо, кукурудза в центральних областях дає по сто і більше центнерів із гектара, у Сумській, наприклад, подекуди й по 140 центнерів. Це майже 50 тисяч гривень валового доходу з гектара. Тоді як у Запорізькій середня врожайність соняшнику — 15 центнерів з гектара, це 15 тисяч гривень валового доходу, гороху — 12 тисяч, зернова група дає від 10 до 25 тисяч гривень валового доходу з гектара. Тобто в цілому податкова, затратна бази майже такі ж самі, а прибутки від урожаїв у нас фактично нульові. А коли аграріям анулювали спецрежим ПДВ, взагалі стало скрутно... Вважаємо не забаганкою, а необхідністю повернення податку, а також вимагаємо зваженого державного підходу до територій у різних кліматичних зонах. Не можна стригти всіх під один гребінець, звітуючи про результати роботи аграрної галузі цифрою, «середньою по палаті», як це відбувається досі.

Саме через такі стандарти ми змушені були згорнути ряд важливих для села соціальних проектів, серед яких розвиток спорту, зокрема футболу. Увімкнули жорсткий режим економії, згорнули інвестиції у заплановані справи. Скажімо, у зв’язку з розвитком садівництва і насадженням молодого саду конче потрібно будувати холодильник, намічали також деякі проекти з переробки продукції. Все завмерло на невизначений час...

Якщо така ситуація щодо прибутковості бізнесу на півдні складатиметься й надалі, превалюватиме тенденція до зниження орендної плати, що своєю чергою призведе до соціальної напруженості. Нещодавно ми провели засідання круглого столу в торгово-промисловій палаті, аграрії порушували ці питання на зустрічі з представниками профільного міністерства. На жаль, нічого втішного для себе ми не почули. Програми, пропоновані громадськими організаціями, теж не діють. Податок на гектар землі неприйнятий. Тож сподіватися на владу, як завжди, не доводиться.

Погодні умови нині хороші, господарства починають підживлення озимини. Ми також, але закінчилися добрива, тому процес призупинили. Наразі маємо їх лише 50 відсотків од потреби. Досі не всю продукцію отримали, навіть проплачену ще в грудні, — гальмуються поставки, нерозмитнені вантажі простоюють у портах по кілька тижнів. Вартість добрив виходить на 30-40% вища, ніж у країнах Європи, Білорусі, Казахстані. А без них на добрий урожай розраховувати не доводиться.

Взагалі наявних обсягів добрив аграрній галузі України не вистачає, не кажучи про їхню вартість. Зараз, наприклад, аміачна селітра коштує майже 12 тисяч гривень за тонну, амофос — 17-18 тисяч. Щоб підживити поля, приміром в «Ольвії», потрібно 600 тонн селітри, це обійдеться в понад сім мільйонів гривень. Це лише на підживлення! А ще 12 мільйонів гривень необхідно на засоби захисту рослин, дорожчає дизельне пальне. Торік виплатили вісім мільйонів на зарплату, плюс податки на неї. У стільки ж обійшлася орендна плата. Витрати просто галопують, собівартість продукції невпинно зростає, а прибутковість, на жаль, падає. Ціна на соняшник дуже низька, горох два роки тому коштував 7,5 тисячі гривень за тонну, зараз — шість. Ціни на льон, ріпак, гірчицю завмерли на місці. Торік у нас прибутковими культурами були тільки озимі ячмінь і пшениця, все решта збиткове, тож і цьогоріч на особливу віддачу від затрачених зусиль розраховувати не доводиться.

Взимку складалися непогані погодні умови для врожаїв — Бог на нашому боці. Станом на осінь триметровий шар ґрунту був повністю зневоднений, зараз на метр зволожений. Тож вступаємо у весну, не полишаючи надії, з оптимізмом, сподіваннями, що і нам, трудівникам півдня, пощастить на врожай і що не будемо пасинками у державі, для розквіту якої селяни не шкодують зусиль.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Гірка неволя
Читати
Нагорода видатним
Читати
Вище і вище
Читати
Весняна негода
Читати
Жалійтеся деінде
Читати
I це тільки офіційно
Читати
Приваблюють «варягів»
Читати
Тепер буде дві
Читати
Лютневий рекорд
Читати
Атаки на пресу
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове