Архів
Вівторок,
12 березня 2019 року

№ 20 (19667)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  • За рубежем
Кажуть, криза минула

В ЄВРОСОЮЗІ оголошено про закінчення міграційної кризи.

Докладніше...
Новий рівень сил реагування

У ЛАТВІЇ почав роботу штаб Північної дивізії НАТО.

Докладніше...
Налагоджують відносини

ІРАН. Президент Хасан Рухані прибув до Іраку з першим офіційним візитом.

Докладніше...
Знеструмлення країни

У ВЕНЕСУЕЛІ сталося наймасш-табніше в історії країни відключення від енергопостачання.

Докладніше...
Парад референдумів

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Шотландія ініціює референдум про її незалежність від Сполученого Королівства після Brexit.

Докладніше...
І в нас би так

ФІНЛЯНДІЯ. Через зірвані соціальні реформи уряд пішов у відставку.

Докладніше...
Ніхто не вижив

В ЕФІОПІЇ розбився пасажирський літак Boeing 737 Ефіопських авіаліній.

Докладніше...
Народний протест

АЛЖИР. Понад мільйон алжирців узяли участь в антипрезидентській маніфестації у столиці.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Слово про сучасника

Бачив, як плавилося каміння

Василь ГОРВАТ.

Закарпатська область.

Виходець із закарпатського села Сасово Виноградівського району Василь Червак у студентські роки посів третє місце на всесоюзному конкурсі з математики. Його ґрунтовні знання у цій науці високо оцінили у Ленінградському вищому військовому інженерно-будівельному училищі, куди його через кілька років відрядили для проведення випробувань. На той час Василь у лісотехнічній академії досліджував пластичність металів.

УКРАЇНЦЮ запропонували залишитись працювати у Ленінграді. Але спочатку він пройшов сувору перевірку — не так просто було потрапити до найсекретнішого об’єкта. Профіль його подальшої роботи був пов’язаний із убезпеченням будівель та інших об’єктів від ядерного удару. В установі слідкували за кожним кроком, усі стіни мали вуха. Говорити про роботу з колегами можна було виключно в робочому кабінеті. Вийшов за його стіни — все.

«Режим був дуже суворий: уранці здаєш перепустку, отримуєш індивідуальну валізку з матеріалами і працюєш до кінця робочого дня, без перепустки не можна було вийти за межі території, — згадує Василь Павлович. — Увечері здаєш валізку, отримуєш перепустку — і додому. Ні дружина, ні друзі не мали нічого знати про мою роботу. Зарплата не відрізнялася від тієї, що мали цивільні на початку 70-х — 130 карбованців, якихось пільг не було. З усіх доплат отримав по 50 крб за три свої винаходи — за таку суму держава їх викупила».

Як відомо, перше випробування ядерної бомби здійснив 1949-го академік Курчатов на Семипалатинському полігоні. Всього за 40 років тут було проведено півтисячі наземних і підземних випробувань. 1989-го почався громадський рух проти ядерних випробувань, їх не тільки припинили, а й вивезли все обладнання за межі Казахстану. Втім, Семипалатинський полігон і досі найзабрудненіше радіацією місце на планеті.

«Свого часу мені довелося двічі побувати там на випробуваннях ядерної зброї, — веде далі Василь Павлович. — До Семипалатинська ми, група учасників, прилетіли літаком, потім пересіли в «ракету» на підводних крилах і ще довго пливли річкою. У безлюдному місці нас висадили, озброєні солдати привели до міста Курчатов. Наші перепустки мали різні позначки — «галочки», «зірочки», «літачки», інші знаки. Кожна з них означала дозвіл виключно у конкретні місця. На місце випробувань їхали сім годин автобусом — навколо був лише голий степ, майже пустеля. Підготовка до випробування займала два місяці. Спочатку встановлювали датчики — кожен спеціаліст мав свої прилади, які налагоджував для фіксування вибуху та його наслідків. Таких датчиків було близько тисячі. У визначену дату відбувся підземний вибух. Ми перебували в закритому приміщенні, тож відчули тільки землетрус. Насправді ж наслідки вибуху страшні, вони перевищують будь-які уявлення. Тільки там, на місці, можна по-справжньому зрозуміти жах від усього, що може статися, якщо ядерна реакція вийде з-під контролю. Нам показали велике озеро, яке виникло внаслідок наземного вибуху, над ним нависав суцільний чорний берег: каміння розплавилося й почорніло. Коли бомба розривається у штольні, глибоко під землею, величезна гора неподалік починає вібрувати — від цього звідусіль здіймається пил, який укриває все навколо, а гора стає білою… Після випробування кожен із нас аналізував показники своїх датчиків, робив висновки. Тоді ми не думали про те, що наслідки випробування неминуче відбиваються на здоров’ї».

У 1982 році Василь Червак повернувся на Закарпаття. Працював головним інженером на Хустському експериментальному каменеобробному заводі, потім керуючим банківською установою. Дізнавшись про аварію на Чорнобилі, довго не міг заспокоїтися: згадувалося бачене колись на полігоні. Як фахівець, він розумів, яка смертельна загроза нависла над людьми внаслідок вибуху реактора.

Василь Павлович аж до 2013 року не знав, що мав право на доплату до пенсії — адже чотири місяці був у зоні підвищеного опромінення. У Хусті у відділенні соцзабезпечення йому перерахували, які довідки потрібно зібрати. Збір їх ускладнював гриф цілковитої таємності. Листування з російськими установами було затяжне і повне несподіванок. Щоб отримати кілька довідок, знадобилося аж п’ять років! А коли Василь Павлович нарешті з усіма документами прийшов до соцустанови, дізнався, що уряд пільги скасував!

«Ядерна зброя — це страшна загроза, ще не до кінця усвідомлена людьми, до неї звикли, тому заспокоїлися, — наголошує очевидець ядерних випробувань Василь Червак. — Це велика помилка. Чим довше ядерна зброя перебуває на планеті, тим більша ймовірність, що вона десь колись «рвоне». Від цього програють, жорстоко програють, усі».

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Гірка неволя
Читати
Нагорода видатним
Читати
Вище і вище
Читати
Весняна негода
Читати
Жалійтеся деінде
Читати
I це тільки офіційно
Читати
Приваблюють «варягів»
Читати
Тепер буде дві
Читати
Лютневий рекорд
Читати
Атаки на пресу
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове