Хай розтане мла!

Оксана Левчун.

Березнь... Небо чистою голубінню всміхається, сонце все частіше променями пагорби встеляє. Несміливо рушають у далекі мандри перші струмочки. Линуть звідусіль гуки-перегуки — щебет пташиний, крапель мелодія, шепіт вітрів-вітровіїв... Весна іде! Ми так її чекали!

Я — жінка.

Я — весна.

Я — сонячний вінок,

Що, зігріваючи

стражденні душі,

Ніде й ніколи правди

не порушить,

Звіряючи по ній свій

кожен крок.

Навколо мене райдуги

цвітуть,

В моїй душі

прозоряться озерця,

І щастям

переповнюється серце,

Коли життя свою

являє суть.

Я — жінка.

Я — весна.

Я вас благословлю —

Всіх, хто пребуде

в мирі і любові.

В своїх діяннях,

 у своєму слові

Повідам світу,

як його люблю.

Гори ж, любове,

хай розтане мла!

Пали усе підступне,

хиже, нице.

Хай вилітають

сподівань жар-птиці

Із рук твоїх, що зіткані

з тепла.

Як березнево небо

воскреса...

Як урочисто і прозоро

всюди...

Це все — для вас.

Це — ваше, рідні люди.

Я — доброта.

Я — жінка.

Я — весна.