Наша пошта

• З роси й води!

Здоров’я і гарного настрою

ЦИМИ березневими днями виповнилося 105 років Дмитру Васильовичу Коноваленкові, уродженцю села Сомкова Долина Переяслав-Хмельницького району Київщини, орденоносцю, учаснику Другої світової війни. У боях за визволення України він був двічі тяжко поранений. За відвагу нагороджений орденами і медалями. Вже у мирний час попри інвалідність повернувся працювати на авіаційний завод. Із 1985-го на заслуженому відпочинку, але продовжував активну громадську діяльність. Заснував заводський музей трудової слави, опікувався патріотичним вихованням молоді, видав книжку «Війною обпалені роки».

Після смерті дружини всі турботи про побут і здоров’я Дмитра Васильовича взяла на себе донька Алла. Для рідних, друзів він є взірцем і мудрим порадником. Секретом довголіття ветеран вважає своє позитивне ставлення до людей та навколишнього світу. Хай сонце вам світить і Бог здоров’я додає.

Григорій КОРКАЧ.

м. Київ.

ВЕСНЯНОЇ пори, коли починають танути сніги, велика сім’я Кубаричів із села Ганичі Тячівського району відзначає сімейне свято — день народження старійшини свого роду Василини Іванівни. Цього року ювілярці виповнюється 80. Приїжджають сестра Оксана, брат Іван, онуки Марина, Олеся, Михайло та Славко — всі зі своїми сім’ями. Не забувають про цю дату і працівники Ганичівської сільради, завертають до ошатного будиночка колишньої колеги — головного бухгалтера сільської ради. Вона пожартує з гостями і обов’язково розпитає, як нині ведеться на роботі, якій віддала 63 роки.

Коли вийшла на пенсію, спочатку аж розгубилася від того, що стало так багато вільного часу. Втім, швидко заповнила його улюбленими справами, котрі нарешті діждалися своєї черги. Одне з її захоплень — квіти. Влітку на подвір’ї чудесна оаза із рододендронами, пеларгоніями — дуже довго доведеться перераховувати все, що вирощують її дбайливі руки. А яка ювілярка майстриня плетіння та вишивання! Здається, нема такого візерунка, котрий Василина Іванівна не освоїла. Килимки, вовняні шкарпетки, светри, безрукавки — всі її вироби тішать око уміло підібраними тонами.

Життя в селі вимагає щоденної праці і в будень, і в свята. Ще й досі в хліві є корівка. «Сил мені додають онуки»,— зізнається ювілярка. Тож у доброму настрої зустрічає кожен новий день. Горнеться до людей, а вони до неї. Многії літа, дорога ювілярко!

Ольга ВОЛОШИН.

Закарпатська область.