Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Виробничі будні

Декада критики

Володимир ПАЛЬЦУН.

м. Львів.

Виконроб Сакаука сидів у тролейбусі насурмлений. Його, найгнучкішого серед керівників дільниць, щойно звинуватили в нерозумінні вимог часу, в консерватизмі і навіть у короткозорості. Це останнє якось особливо допекло, бо минув лише тиждень, як він придбав окуляри від далекозорості — старість шарудить за вікном. Але він не такий старий, щоб не вловлювати усіляких віянь.

«Ні, Левку Івановичу, — подумки розмовляв із начальником управління виконроб, — старий Сакаука завжди був попереду. Скільки починів пішло від мене! Взяти хоча б отой, про використання транспорту. На місці водії плюються, але зате який відгомін у тресті! Ні, Сакаука в курсі, Сакаука днює й ночує на пульсі життя. Потрібна ниньки критика — будь ласка. Постудіюємо старі зразки, зазирнемо до Гоголя, Остапа Вишні. Раз треба, так треба».

Виконроб трохи заспокоївся і почав розглядати пасажирів. Усі вони їхали з приблизно однаковим виразом на обличчях, який свідчив про те, що кожен має квиток і спокійний за своє майбутнє. «З такими критику не розвинеш, — повернувся до попередніх думок Сакаука. — Бач, які всі задоволені, ввічливі і напівсонні. От із ними, Левку Івановичу, нарада справді буде зразком зеленого болота, як ви зволили висловитись».

...В управлінні, звідки їхав Сакаука, готували розширену нараду. Начальник Левко Іванович Хвостовий уже звелів розшукати в шухлядах доповідь із торішнього подібного заходу, коли зателефонували з тресту і категорично попередили, щоб на нараді, боже борони, не було традиційного базікання про уявні успіхи і найменшого натяку на окозамилювання. Потрібна здорова критика. Так і сказали: «здорова критика».

Хвостовий якраз міркував над тим, що б воно могло означати — оте «здорова», коли у кабінет пошкрібся виконроб Сакаука. На подібних нарадах він завжди відкривав дебати і зараз прийшов за вказівками, кому і чому надати значення і як зробити, щоб нарада закінчилася, як жартував Хвостовий, сьогодні й до вечері.

— А, Сакауко, добрий день! — кивнув виконробові начальник управління. — Чи не могли б ви трохи пізніше?

— Та міг би, Левку Івановичу, але оце випала вільна хвилина, готую виступ на нараду.

— Думаю, що вам не треба готуватися, — поміркувавши, сказав Хвостовий. — Ниньки нам потрібна здорова критика, а ви ж як почнете єлей розливати: і те у нас є, і те ми маємо. А тим часом, Сакауко, мені якось передавали плітки, що ви мій підлабузник. Більше того, ви штатний златоуст, який відволікає увагу громади від серйозних справ. А це вже натяк на окозамилювання.

Левко Іванович, кажучи це, навіть трохи порожевів вухами і почав сердитись.

— Ні, нам такі балакуни не потрібні, — продовжив він. — Якщо ви хочете виступити, то повинні говорити про проблеми, про те, чого недоробляємо, зокрема — я...

— Як, хіба ви недоробляєте? — вирвалось у Сакауки.

— Зокрема, повторюю, і я. Ви знаєте, що таке здорова критика? От візьміть для прикладу — як ми працюємо: розпорошили людей по об’єктах, нахапали замовлень, а толку? Або он механізми! Працюємо вручну, а техніка іржавіє. Настав час критично все проаналізувати, любий Сакауко, — пом’якшав Хвостовий, загледівши, що той дістав записничок і почав занотовувати почуті думки.

— А що, Левку Івановичу, — з непереможною простотою подав після паузи голос виконроб, — у тресті оголошено місячник критики?

— Який місячник? — обурився Хвостовий. — Думайте, що кажете!

«Мабуть, декада», — вирішив Сакаука. Склав записничок і відкланявся.

...Нарада перевершила найсміливіші сподівання. Вона була така ділова і безстороння стосовно критики, що сподобалася всім без винятку представникам тресту. А задав тон усе той же Сакаука. Піднявшись на трибуну, він, як римський трибун, різко кинув у зал: «Як ми працюємо? Розпорошили людей по об’єктах, нахапали замовлень, а толку?»

Присутні спочатку мовчали, а потім, осмілівши, кілька разів переривали Сакауку оплесками, додали три хвилини до регламенту, а коли він перейшов на особистості і з усієї ораторської сили копнув Левка Івановича, намагалися знести його зі сцени на руках.

«Ну як?» — послав виконроб записку Хвостовому до президії. Той прочитав, схвально кивнув і — теж письмово — відповів: «Ніколи не забуду».

І він, мабуть, написав чисту правду, бо в тресті у відповідь на нищівну критику знизу запропонували Левку Івановичу здати справи і за станом здоров’я іти на пенсію.