|
Архів П’ятниця,
№ 33 (19680) |
 Про нас |
 Реклама |
 Поточний номер |
 Передплата |
| |
| Малюнки А. Василенка | PDF архів | Архів |
| У номері: | Добрий господар | Весела світлиця | Наша пошта | Вербиченька |
|
|
|
|
||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
| ||||||||
|
Версія для друку До списку статтей
Ще спробуй доберися Олександра ГРЕБЕНИК. с. Курган Лебединського району Сумської області. РАНІШЕ регулярно ходив автобус Суми — Лебедин — Курган, котрим мешканці села завжди добиралися до райцентру. Але в обласному центрі відмінили цей рейс і вирішили, що він курсуватиме тільки до Лебедина. Нам навіть купили новий автобус, на який Курганська сільрада виділила з бюджету 160 тис. грн. Був складений безстроковий договір і графік виїзду по маршруту: не менше як п’ять днів на тиждень по два рейси. Люди раділи. Та через два місяці оголосили, що цей рейс збитковий, невигідний, і його скасували. Ось вам, так би мовити, заслуги за вашу сумлінну працю. Тепер мусимо долати 10 км пішки, щоб потрапити у районну лікарню, бо в нас іще одна проблема — закрили медпункт, чи треба на роботу, на біржу праці, до дітей або до нас комусь. А в Кургані проживає понад 600 осіб, серед них і ветерани АТО, і «афганці», і ветерани праці. Цей лист від усіх моїх односельців, які ще вірять, що наше прохання там, нагорі, візьмуть до уваги і в Курган ходитиме автобус, та й медпункт запрацює. Бо ми громадяни України і заслуговуємо на краще життя. Версія для друку До списку статтей | Озовіться, однокласники МИ, випускники 1960 року, вдячні рідній Новоорлицькій середній школі за те, що вона навчила нас боротися за своє щастя, бути гідними людьми, любити свій рідний край, віддано працювати задля блага Вітчизни, сумлінно виховувати молоде покоління. Майже всі мої однокласники дотрималися настанов учителів, знайшли своє місце в житті. Вони стали сумлінними працівниками, окремі продовжили навчання й зайняли керівні посади. Наша школа була єдиною середньою для учнів шести навколишніх сіл: Новий і Старий Орлик, Крамареве, Олянівка, П’ятирічка та Кабакові хутори. 1963-го, після заповнення Дніпродзержинського водосховища, всі згадані села були перенесені на нові місця. Багато мешканців, зокрема й наших однокласників, перебралися на постійне проживання в інші області, їхні сліди загубилися, тому даних про них мало, а хотілося б більше знати про всіх ровесників, спілкування з якими випало на тяжкі післявоєнні, але дуже щасливі роки дитинства та юності. Віктор МІРОШНИЧЕНКО. Кобеляцький район Полтавської області.
Спливло 70 років відтоді, як ми вилетіли з гнізда Каришківської неповної середньої школи. Вітер розніс нас по всьому світові. На жаль, багато вже пішло у засвіти. А всім, хто топче ряст (Надія Таран, Надія Гуменюк, Марфа Тичук, Петро Дончевський, Веніамін Дерев’янко, Олена Заставна, Марія Пісецька, Палажка Чайнюк, Марія Гринчак, Ніна Гуменюк, Петро Кушнір, Іван Кукурудза та Василь Брова, з яким ми були найменші в класі), хочу сказати: «Друзі, живіть іще довго-довго. Може, ми з вами таки дочекаємось добра в Україні і ще зустрінемось». Олексій БАЛЕГА. Барський район Вінницької області.
|
|
