Наша пошта

Повітряний бій

Іван СЕРГІЄНКО.

с. Качанівка

Охтирського району

Сумської області.

ВОСЕНИ 1943-го у Миргородському районі Полтавщини перебував окремий авіаполк бойових літаків, літаків-розвідників та літаків прикриття. Головне завдання радянських пілотів полягало в тому, щоб не допустити на свою територію ворожих літаків, які з метою розвідки маршрутів просування наших військ намагалися пролітати на максимальних висотах. Одного дня пілот радянського вартового літака, запримітивши ворожого розвідника, який летів над Грунським полем у бік Чупахівки, наздогнав його й атакував. Зав’язався повітряний бій. Опісля тривалих сутичок наш пілот прийняв рішення зрубати хвіст ворожому «фоккеру». Удар і... обидві машини почали стрімко падати. Пілоти встигли катапультуватися й продовжували, висячи в повітрі на парашутах, перестрілюватися. Некерований німецький «фоккер» зі шлейфом диму та вогню, збиваючи на своєму шляху верхівки дерев, упав на території села Неплатине Охтирського району Сумщини. Радянський літак також упав, але в уцілілішому вигляді. Наш земляк, житель села Жовтневе Федір Іванович Черненко, який уже в мирний час створив музей і вважався місцевим краєзнавцем, розповів деякі відомості про пілотів вищезгаданих літаків. «Того теплого осіннього дня обідньої пори, йдучи вулицею села до крамниці, звернув увагу, — розповідав Федір Іванович, — що навпроти школи (комендатури) на лавочці біля старенької хати сидів високий на зріст років 19 німецький пілот із перебинтованою головою і щось насвистував. Незабаром до комендатури підвели радянського пілота. Німець устав і потис руку супернику. При отриманні відповідних довідок обох пілотів направили в радянський центр села Грунь. Подальша їхня доля не відома».

Я побував на місці падіння літаків. Звісно, з роками знайти щось, що засвідчувало б і являлось речовим доказом минувшини, майже неможливо. Там залишилися тільки скрижалі алюмінію, рештки гуми та слюди. Та чим далі відходить час, тим настирливіше постають переді мною спогади.