Архів
Субота,
11 травня 2019 року

№ 37 (19684)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Поки Brexit відкладається

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Мешканці країни візьмуть участь у виборах депутатів Європарламенту.

Докладніше...
Мир, але не за будь-яку ціну

КОСОВО і СЕРБІЯ відновлюють переговори про розблокування співпраці.

Докладніше...
Засуджені заочно

ЧОРНОГОРІЯ. За участь у спробі держперевороту засуджено 14 осіб, серед яких два агенти російських спецслужб.

Докладніше...
Після невдалого повстання

ВЕНЕСУЕЛА. Арештовано одного з лідерів опозиції — Едгара Замбрано.

Докладніше...
Новий запуск ракет

ПІВНІЧНА КОРЕЯ. Оприлюднено фото чергових ракетних запусків.

Докладніше...
Людство і його гуманізм

ООН: кількість страт у світі сягла найнижчого показника за останнє 10-ліття.

Докладніше...
Земля двигтіла під ногами

ЯПОНІЯ. На південному сході острова Кюсю стався землетрус магнітудою 6,3.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Заповітне

Має бути по-людськи

Зенон МИХЛИК.

На фото автора: пам’ятний камінь депортованим українцям у Лопушні.

Коли півтора десятка років тому побачив, що неподалік села Лопушня Рогатинського району, на межі Тернопільської та Івано-Франківської областей, споруджується меморіал із білосніжного мармуру, граніту й ракушняка, спало на думку: мабуть, тут постане величний пантеон стрілецької слави. Адже в Першу світову війну в цих місцях воювали відважні «усуси» — Українські січові стрільці. Однак, як з’ясувалося згодом, помилився. Щоправда, не зовсім…

БУВ ПЕРІОД у нашій історії, який замовчували і в радянських університетах не викладали — про те, що відвічні вороги, українці й турки, стали… товаришами по зброї. І кров’ю освятили побратимство, зокрема, на батьківщині легендарної Роксолани — Рогатинщині, де разом боронили українську землю од навали військ царської Росії у Першу світову.

Нагадаю, що набагато раніше великі кроки до порозуміння обох народів були зроблені гетьманом Правобережжя Петром Дорошенком. Намагаючись возз’єднати Україну, він уклав угоду з Туреччиною, аби заручитись її підтримкою. Але, як не раз бувало в нашій історії, завадили свої ж, доморощені, воріженьки, ласі до булави гетьманчуки…

Коли вибухнула Перша світова війна, офіційний Стамбул направив у розпорядження австро-угорського командування 15-й корпус турецької армії, що налічував майже 40 тисяч солдатів і офіцерів. Прибувши на чолі з генералом Севатом Чобанлі у липні 1916-го на Галицький фронт, він зайняв бойові позиції уздовж річки Золота Липа — від Потутор до Підвисокого нинішнього Бережанського району. Поруч, на правому крилі, тягнулися шанці легіону Українських січових стрільців, котрі згодом уславилися під час оборони стратегічного відтинку фронту на горі Лисоня.

Сусіди теж відзначалися хоробрістю — турецькі воїни часто кидались у багнетні та рукопашні атаки. Особливо жорстока битва відбулася 30 жовтня 1916-го, коли одночасно рушили на ворога чотири османські полки. Величезні жертви були з обох сторін. Бої затихли лише після того, як у лютому 1917 року в Росії відбулась революція. Проте перерва тривала недовго — коли турецькі війська вже почали збиратися додому, несподівано розпочався так званий наступ Керенського. Тимчасовий російський уряд вирішив вести війну «до побєднава канца». Отож перед тим, як покинути Галичину, турки ще встигли одігнати кавалерію барона Врангеля аж до берегів Збруча.

За часів незалежності України у Гутиську Бережанського району відновили білосніжний меморіал, встановлений після Першої світової війни полеглим на Галицькому фронті старшинам турецької армії. А на батьківщині Роксолани — біля села Лопушня Рогатинського району Івано-Франківської області звели згадуваний величний пантеон рядовим воїнам. Варто наголосити: все — коштом Туреччини, заморська держава не поскупилась, аби поза її межами гідно вшанувати колишніх своїх лицарів.

— Тлінні останки майже двохсот воїнів-мусульман мирно спочивають у сусідстві з нашим сільським цвинтарем, де поховані християни-українці, — зауважив мешканець Лопушні Василь Молодцяк. — Так повинно бути, це по-людськи.

Коли у Лопушні завершувалося зведення турецького меморіалу, місцеві жителі, депортовані з етнічних українських земель нинішньої Польщі, увічнили і своїх предків. Аби їхні тіні не були забуті, поставили при сільській дорозі скромний пам’ятний знак — кам’яну брилу з барельєфом.

Василь Молодцяк розповів, що в селі є і німецький цвинтар. Теж упорядкований, доглянутий. Але, зітхнув, на Лемківщині, яка нині є територією Польщі, звідки сюди у середині сорокових років минулого століття насильно переселили його земляків, батьківські могили в запустінні. Якби, каже, Українська держава поставила перед польською стороною питання про компенсацію за відібране у депортованих людей майно, може, колишні вигнанці привели б тамтешні родинні некрополі до Божого вигляду.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Визнані незаконними
Читати
Підвищено зарплату військовикам
Читати
Стаємо житницею
Читати
Працюють над визволенням
Читати
Транш під загрозою
Читати
Вирівнялись?
Читати
Почнуть працювати
Читати
Відзначили спокійно
Читати
Ставлення різниться
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове