Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Медкомісія

Атлант у трусах

Володимир СУБОТА.

м. Харків.

— Лікарю, я недочуваю на ліве вухо.

— Невже? Капловухий чи ведмідь на вухо наступив?

— Я в Карпатах під ожиною не куняв. Мене матуся у горосі знайшли.

— Воно й видно. Команди і правим чутимеш. Головна незручність — на лівому вухові доведеться не спати.

— Лікарю, у мене нежить і депресія. Я на обліку у диспансері як хворий змалечку. З санаторіїв і профілакторіїв не вилазив.

— Так сподобалося?

— У мене хронічна простата.

— Не хвилюйся. Жінки тобі не знадобляться.

— Ви деспот, а не лікар. А я правильний пацан. Конкретний. Хоч і недобачаю. Муху від слона не відрізняю.

— Тебе не на сафарі в Африку відправляють.

— Над ображеними долею гріх знущатися! У мене вказівний палець кривий... Геть загнутий. Ось подивіться. Ніби гачок риболовецький. Як я ним на спусковий механізм?

— Тобі з нього не стріляти.

— Вам таке про що-небудь говорить: дистрофія нижнього підшлунка з амнезією куприка верхньої півкулі?

— А я думала, ти, мов Геракл. Здоровий і кремезний. Тобі підкови гнути, коней на скаку зупиняти, а ти на себе наговорюєш.

— Помиляєтесь. Усі соки висмоктала буремна дійсність. Немічний, мов билинка при дорозі.

— Не прибідняйся... Підніми сорочку! Ага! Як бугай. Хоч зараз на тореадора випускай.

— Ви смерті моєї зажадали! Я кволий, мов курка надвечір. Менінгіт. Треба голову сканувати і в Європу на операцію відправляти. Якщо помру, мої батьки вас по судах затаскають. До самого Страсбурга дійдуть за смерть моєї юної душі.

— Поглянь, немічний, у вікно. Оте дерево бачиш?

— Ні! Ні сонця, ні хмар, ні навіть сусідньої 16-поверхівки не бачу. Більмо на оці.

— Не біда. У бліндажі сидітимеш. Радистом будеш. Вогонь артилерії коригуватимеш.

— Та я ж казав, що на одне вухо недочуваю. Який із мене зв’язківець?

— Резерв викликатимеш. Поможіть, оточують — кричатимеш.

— Я шизофренік, олігофрен і гермафродит... Мене мати шестимісячним народила. Батько алкоголік, а дід над Сталіним кепкував, більшовикам дулі крутив.

— У мене знайомий телережисер. Робить передачу «Кунсткамера». Влаштую по блату. Ще й гонорар заробиш, як унікум.

— Я не унікум. Я Георгій.

— Так ось, Жоро! Ти цілком придатний для служби в армії. Бути тобі десантником. І досить тут дурня переді мною клеїти... Тут кожен другий такий приколіст. Сама побіля вас скоро актрисою психіатричного жанру стану... Якщо ще на день-два військком призов продовжить. Клич швидше наступного, Атлант у трусах...