Архів
Вівторок,
10 вересня 2019 року

№ 71 (19718)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Криниця

Криниця

Сторінку підготував Василь ПІДДУБНЯК.


Версія для друку          До списку статтей
  • Точка зору

Не кирилиця ж...

Як насправді називалася і має називатися наша абетка

Сергій ПІДДУБНИЙ,

краєзнавець, письменник.

смт Голованівськ

Кропивницької області.

І ПРО те, що писемність слов’янському світові дали нібито болгарські святі Кирило та Мефодій. Натомість у Велесовій книзі, написання якої належить якраз до тих самих років, коли жили і проповідували ці так звані «слов’янські просвітителі та проповідники християнства», є серйозна засторога: «Говоримо, як говорили на нашій землі, а не так, як греки, жадаючи за рахунок руського народу зростати і болгарам підкорити» (Ілар Хоругин. Велесова книга, д. 4Б).

Публікація, на яку просив звернути увагу додзвонювач, називається «Мова нашого Первослова-2» з підзаголовком «Як виникла писемно-літературна традиція Кирила і Мефодія», автор болгарознавець, кандидат філологічних наук Олена Чмир («День», 16 вересня 2016 р.). А ще запоріжець наполягав, що необхідно написати в газету і спростувати, як він висловився, «цю брехню».

Ну в «День» писати я не збираюся, бо вже мав таку спробу. Газета ця глибше часів християнізації України-Русі не вважає за необхідне заглядати. Тому мова про Велесову книгу і про її автора Ілара Хоругина навряд чи можлива на її сторінках, як, гадаю, і альтернативна думка про слов’янську писемність.

Виховані на фальшивих московських і грецьких (візантійських) історичних теоріях, українські науковці теж не знають справжньої історії. І не хочуть знати, бо тоді доведеться визнати, що їхні кандидатські та докторські дисертації теж фальшиві.

І все ж я вирішив відреагувати. Не для «Дня», а для того ж додзвонювача і всіх, хто цікавиться правдивою історією минувшини.

Але для початку давайте прослідкуємо, які аргументи пропонує Олена Чмир на користь того, що Кирило (він же Костянтин Філософ) і Методій дали слов’янам писемність:

«Слов’янська писемність генетично пов’язана з грецькою традицією, а через неї і з культурною традицією середземноморського ареалу, де давніми фінікійцями було створено фонематичне письмо. В історії створення азбуки для слов’ян багато загадкового…

Історія не зберегла нам жодної пам’ятки, створеної Костянтином та Мефодієм, їхніми найближчими учнями. Найстаріший слов’янський датований текст, відомий сьогодні, — це напис зі скельного монастиря поблизу села Крепча у Болгарії. Він сповіщає про смерть раба божого Антона у 921 році (КМЕ, т. 1, с. 699). Найдавніша датована слов’янська книга — Євангеліє, переписане у 1056-1057 рр. для новгородського посадника Остромира. Більшість рукописів, що збереглися від X—XI ст., — не датовані…

У пам’ятках, пов’язаних зі слов’янськими первонавчителями, їхніми учнями, у тогочасних історичних джерелах ми не знайдемо прямих вказівок на те, якою була азбука, створена Костянтином філософом для слов’ян. Але, уважно читаючи їх, можна відшукати чимало фактів, що дають підстави зробити певні висновки»…

Зверніть увагу на виділені мною місця. Олена Чмир, по суті, сама висловлює цілком справедливі сумніви щодо існування писемності Кирила, проте це їй не заважає стверджувати протилежне. Це яскравий приклад того, що їй важко позбутися наукових штампів.

«Письмо» Кирила — це груба вигадка отців християнської церкви, мета якої показати, що руський (слов’янський) рід до ІХ ст. не мав свого письма і їм його пожалували з високого дозволу цих отців болгарські просвітителі. І це спрацьовує донині. Наприклад, наука уперто не хоче визнавати за автентичну вже згадувану Велесову книгу. На її думку, не могло такого бути, адже наші прапрадіди були темні — ні літер, ні письма не знали…

Я неодноразово писав і наводив конкретні пам’ятки про те, що абетка, яку приписують Кирилу, існувала на українській землі задовго до його народження. Наприклад, публікація про напис українською мовою й українськими літерами на одному з ольвійських пам’ятників ІV ст. до н. е. не тільки обійшла чимало інтернет-сайтів, а й друкувалася в газеті «Голос України», в книгах «На землі Аполлона, Артеміди і Посейдона» (2009), «Найдавніші пам’ятки України» (2011), «Код України-Русі» (2012), «Священні тексти України-Русі. Золоті руни» (2012), «Українська цивілізація. Ведія» (2016) тощо.

Ну, звісно, для промосковських науковців я не авторитет, не кандидат і не доктор наук. Але славнозвісний Юрій Липа (теж, до речі, не кандидат і не доктор наук) писав ще в 1930-х роках минулого століття: «Так званий слов’янський алфавит, що його прийняли зі змінами й неукраїнці — болгари, серби, москвини, — це переважно твір українського духа. Св. Кирило й Методій ширили цей алфавит і книги Києва, Вічного Міста, складені ще перед ними».

Алессандро Гваньїні (ХVІ ст.) знав іншу людину, що «винайшла письмо, яке й нині звемо руським», — це слов’янин доктор Єронім (за Мавро Орбіні, мабуть, Геремій Рус). Він також «переклав Біблію слов’янською мовою, а від папи Дамаса дістав дозвіл, щоб поміж руссю була служба Божа слов’янською мовою». Жив цей чоловік у 342 - 419 роках н. е.

Втім, якщо Єронім був русом, то він нічого не винаходив. Він використав письмо, яке було відоме на нашій землі ще з часів Ольвії — VІІ-ІV ст. до н. е., що й підтверджує його назва «руське». Наголошую: «руське», ХVІ ст. «Кирилицею» воно стало значно пізніше.

Але хіба це цікаво нинішнім науковцям і газетам, що їм підспівують?.. Їхні теорії найправдивіші і непорушні. Вони як вішали локшину за радянських часів, так і продовжують вішати.

Версія для друку          До списку статтей

Із джерела мудрості

Тепер як ніколи ми мусимо змагатися за спільноту в нації і за братерство в народі. Але, йдучи за тими гаслами, ми повинні дбати, щоб вони були не лише «міддю бряцаючою», а найглибшою правдою, для якої варто жити і вмирати.

Олена ТЕЛІГА,

українська поетеса, літературний критик, діяч української культури.

 

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове