Архів
Вівторок,
17 вересня 2019 року

№ 73 (19720)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
Прем’єр пішов ва-банк

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ вийде 31 жовтня зі складу ЄС.

Докладніше...
Проблемний вузол відносин

ЧЕХІЯ. Президент Мілош Земан виступив проти незалежності Косова.

Докладніше...
Атака на нафтозавод

САУДІВСЬКА АРАВІЯ. На нафтопереробному заводі Saudi Aramco сталась масштабна пожежа.

Докладніше...
Права людини понад усе

ПОЛЬЩА. У Варшаві відкрилась щорічна нарада ОБСЄ з питань фундаментальних свобод людини.

Докладніше...
Просять британське громадянство

КИТАЙ. У Гонконгу вже 100 днів не вщухають протести.

Докладніше...
Нова конфедеративна держава?

РОСІЯ і БІЛОРУСЬ планують до 2022 року створити конфедеративну державу.

Докладніше...
Версія для друку          На головну

Хто посіє мир?

Михайло ГУБАШ.

Після успішного непростого визволення з полону наших військових моряків і політв’язнів надії на можливість урегулювання конфлікту в рамках Нормандського формату зросли. Принаймні про це один за одним почали говорити посли і лідери країн «четвірки». Так, за словами Еммануеля Макрона і Ангели Меркель, зустріч на найвищому рівні має відбутися вже до кінця вересня. І навіть Дональд Трамп до них приєднався, заявивши, що в разі потреби він також готовий взяти участь у перемовинах. Якщо й насправді зустрінуться вже найближчим часом, то на які результати можна сподіватися?

Весільні генерали чи робочі конячки?

ЗРОЗУМІЛО, що основна частина підготовчої роботи для проведення саміту виконується апаратом, а не самими очільниками Німеччини, Франції, України та Росії. Втім, роль тільки «весільних генералів» їм навряд чи загрожує. Доведеться першим особам попрацювати й робочими конячками, щоб узгодити спірні питання, які не вдасться вирішити при підготовці до зустрічі.

І ось тут дуже важливим буде політичний досвід тих, від волі яких залежатимуть домовленості, оформлені у відповідні документи. Тому одразу ж постає запитання, чи зможе Президент України Володимир Зеленський, який раніше ніколи не займався політикою, на рівних вести переговори з важковаговиками світової політики? Чи вистачить у нього знань, сили і волі захистити інтереси нашої держави, а не прийняти смиренно все, що запропонують європейські «партнери і союзники» та російський «старший брат»?

Багато хто переконаний, що Зеленському це не вдасться — брак політичного досвіду і таке інше. Натомість його прихильники вважають інакше. Усі найяскравіші лідери світового рівня, стверджують вони, поряд із іншими чеснотами (а інколи й вадами) мали чудові акторські здібності. Тож Зеленський, на їхню думку, в цьому сенсі не тільки нічим не поступається лідерам країн нормандської четвірки, а ще й як справді талановитий актор дасть їм фору. Отакий от аргумент від симпатиків ЗЕ. Ну а наскільки він сер­йозний і вагомий, зможемо побачити вже невдовзі.

Iз «червоних ліній» — «зелені»

А ОТ те, що не викликає жодних сумнівів, — це наявність у так званих мінських угодах пунктів, які є неприйнятними для України. Принаймні у тій редакції, як там записано. Їх іще називають «червоними лініями», які нам у жодному разі не можна перетинати. Саме цим, на думку деяких експертів, пояснюється тяганина з утіленням у життя цих пунктів за президентства Петра Порошенка. Мовляв, виконувати їх не можна, але й відмовитися також, бо потрібно було виграти час на зміцнення Збройних сил.

Така позиція колишньої влади зрозуміла. Проте, крім плюсів, вона мала й мінуси. Один із найвагоміших — відсутність в країні миру. Тож новій владі, яка обіцяла виборцям завершення війни, тягти волинку навряд чи вдасться. А всі партнери по Нормандському формату основою для досягнення миру в Україні називають виконання мінських угод. Причому категорично. Що ж робити за такої ситуації?

Якщо просто виконати все, що там записане, то Україна фактично визнає себе переможеною, бо не контролюватиме повністю деокупований Донбас. При цьому тамтешню владу оберуть за присутності не тільки місцевих незаконних збройних формувань, а й їхніх російських кураторів і командирів, не кажучи вже про «патріотів»-найманців із РФ. І таке інше. Ну як на це, маючи здоровий глузд, можна погодитися?

Ось тут і заритий собака. Саме для того, щоб усе ж таки домовитися, й існують переговори. І на них багато залежить від уміння сторін дійти згоди та погодитись на розумні компроміси. Вміння зробити так, щоб навіть червоні лінії ставали зеленими, даючи змогу не стопорити, а просувати процес.

Ну, наприклад, червоною лінією для РФ є нейтральний статус України, тобто її неучасть у політичних і військових союзах (на сьогодні це ЄС та НАТО). Мовляв, кажуть у Кремлі, не хочемо мати натовські ракети у себе під черевом. Чи може Україна погодитися на такий статус? Хтось одразу скаже: «Ні! Бо вступ до ЄС і НАТО записаний у нашій Конституції». А хтось вважає, що інакше миру в країні не досягти, то на такий компроміс, імовірно, можна погодитись.

Або ж так званий особливий статус Донбасу. Ну як можна на нього погодитися? Та дуже просто — вписати його у запроваджувану в Україні децентралізацію. Справедливо? Так. Та ще й формально укладається у відповідний пункт мінських угод. Тож і Меркель, і Макрон (а за потреби і Трамп) таке тлумачення підтримають і в разі необхідності Путіна дотиснуть. І так по всіх пунктах мінських домовленостей. Головним є бажання, політична воля і вміння досягати розумних компромісів.

Головне, що під час саміту Нормандської четвірки український Президент не буде сам на сам зі своїми співрозмовниками, тобто опиратися виключно на свої знання і досвід. У нього на руках будуть (принаймні мають бути) відповідні висновки і рекомендації поважних державних науково-аналітичних установ. Таких, як, наприклад, Національний інститут стратегічних досліджень, інформаційно-аналітичні департаменти різних служб, зокрема й СБУ, та ін.

Головна небезпека — амбітність

ЧИ ЗМОЖЕ Зеленський плідно скористатися доробком науковців і спецслужбістів? Побачимо. А головною небезпекою для України може стати його амбітність. Днями, порушуючи питання встановлення миру, він заявив, що не належить до числа людей, які щось обіцяють, а потім вибачаються за те, що не виконали. Тобто фактично запевнив українців у тому, що завдяки його зусиллям мир в Україну таки повернеться.

Така впевненість у своїх можливостях, напевне, є позитивом. А негативом може стати ситуація, коли Путін, скориставшись, зокрема, й такою привселюдною обіцянкою Зеленського, на саміті нормандської четвірки відмовиться йти на будь-які поступки і компроміси. Тим самим спонукатиме Зеленського до прийняття миру на його, Путіна, умовах. І Зеленський, щоб не мати в очах українського суспільства вигляд брехуна, муситиме погодитися на драконівські умови Кремля, які загрожуватимуть самому існуванню української державності. Тут і Меркель з Макроном не допоможуть. Що їм насправді до інтересів України? Аби тільки мир за будь-яку ціну, бо з Росією треба налагоджувати відносини — невдовзі ще одна зима, а газ в Європі здебільш російський… Тож «дотискатимуть» удвох вже не Путіна, а Зеленського. Спробуй встояти за таких умов…

Політика — вона тільки на словах на вигляд гарна, гнучка і гуманна. В реаліях — жорстка, прагматична і, скажімо так, не завжди гуманна.

Хай там як, але варто пам’ятати і розуміти, що встановлення миру в Україні, яким би над­важливим воно не було, не є самоціллю. Мир — тільки знаряддя у відновленні та розвитку економіки України та благополуччі її громадян. Без миру економіка країни з колін не встане, та й до омріяних ЄС із НАТО воюючу країну ніхто не візьме. Мир також є вкрай необхідним для побудови, як тепер кажуть, «суб’єктної», а не «об’єктної» України, такої, яка матиме власний і вагомий голос принаймні у питаннях, які її безпосередньо стосуються.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Проект Держбюджету вже в роботі
Читати
«Відкриті списки» не відповідають Конституції
Читати
Влада змінюється, а МВФ стабільний
Читати
Фотограф, нянька, тамада...
Читати
I ми серед лідерів
Читати
Контролювати громадою
Читати
Отруїлися діти
Читати
Спроба очорнити українців
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове