• Влада і преса

Пара у ріжок

Гервасій ЛЮШНЯ.

СПОЧАТКУ ріжком користувалися різники, котрі оповіщали господарів про закупку худоби. Згодом цим народним інструментом почали користуватися гінці, що перевозили пошту, і навіть зробили його цеховою емблемою.

Віднедавна, що збіглося з роками української незалежності, ролі помінялися. Тепер у ріжки дують не листоноші, не лише чинний генеральний директор АТ «Укрпошта» Ігор Смілянський, а журналісти, які продукують газети і часописи. На черзі — читачі передовсім україномовних видань, серед яких і «Сільські вісті».

Тут, як мовиться, і «морду бити не треба», як той казав (Леонід Кучма).

Минулого четверга (21 листопада за григоріанським календарем) «у ріг трубили» учасники Всеукраїнської наради редакторів. У цьому наспіх зібраному оркестрі (нараді) взяли участь голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова Нестор Шуфрич, член цього комітету народна депутатка від партії «Слуга народу» Тетяна Циба, голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко.

Мотив зібрання все той же — «протест проти урядової політики байдужості щодо друкованих ЗМІ, які стали заручниками непартнерського ставлення «Укрпошти».

І вимога не змінилася: звільнити Ігоря Смілянського з посади генерального директора АТ «Укрпошта». Хоча навряд чи очільник пошти, у руках якого всього-на-всього лише самостійний, до того ж неприватизований, ріжок, грає першу скрипку у державній політиці.

Скрипалі сидять вище від Хрещатика — на вулиці Грушевського, 12/2. І якщо верхи, як мовив класик, не хочуть, чи низи, правдоподібно, не можуть.

Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко на тій нараді сказав про те, що думає він і всі українські редактори: «Звісно, ми підтримуємо розвиток сучасних технологій, інтернет-ЗМІ тощо, але наголошуємо, що ключовий фактор скорочення тиражів — це агресивна політика «Укрпошти», а не втрата інтересу до друкованих видань. Адже в регіонах є населені пункти, які взагалі не мають інтернет-покриття. На сьогодні «Укрпошта», намагаючись заспокоїти Банкову, подає липову статистику щодо ситуації із тиражами. У цій статистиці йдеться, що передплата зросла на 101 відсоток. Але, по суті, на сьогодні найтиражнішою газетою із 525 тисячами примірників стала «чудова» газета на один листочок, що так і зветься «Передплата». Загалом ми нарахували на друге півріччя передплату на шість ось таких «копійчаних» видань, які в сумі формують 40% газет і перекривають реальні цифри падіння українських газет».

Очільник НСЖУ нагадав про те, що газетярі «неодноразово зверталися до попереднього складу уряду, але й тодішній Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, і міністр інфраструктури Володимир Омелян лишалися байдужими до закликів редакторів».

Прийшла нова влада, а з нею — «слуги народу». І що ж? Народ мовчить, а слуги гнуть своє: або відбуваються відписками, або «слово в слово дублюють відповіді попередників».

Голова НСЖУ руками розводить: свого часу, мовляв, українські газети «продемонстрували свою етичність та відповідальність, відмовившись публікувати під час передвиборної кампанії «чорнуху» на кандидатів Зеленського і Тимошенко тощо. Нині ми хочемо бачити увагу та підтримку уряду, щоб демонстрували небайдужість до ситуації із пресою і були проявом відповідальності влади».

Схоже на демократію по-українськи: ми вам — ви нам…

Так було, є і буде чи (іншими словами) буде, як є?..

Із епілогу, вміщеного на сайті НСЖУ: «За підсумками Всеукраїнської наради редакторів учасники ухвалили Звернення, закликавши керівництво держави вжити невідкладних заходів для захисту і розвитку українського інформаційного простору. А також провели пікет під стінами «Укрпошти» та передали для Ігоря Смілянського плакати, де висловили своє обурення щодо ганебної політики «Укрпошти».

Отак і живемо: що при панах народу, що при слугах його ж…

А як, цікавлюся, ставляться до газет і журналів на загниваючому без україномовної преси Заході?

Виявляється, так, як має ставитися влада у цивілізованому демократичному суспільстві.

У США 85% тиражів преси розповсюджується за передплатою, пошта доставляє їх за мінімальними цінами за рахунок величезних (!) дотацій із держбюджету — до двох мільярдів доларів. Держава купує і рекламні площі, прибутки від чого сягають 5-10% прибутків редакції. Плюс пільги за податками.

У Великобританії знижені поштові збори для доставляння передплатних видань. Плюс субсидії продавцям преси. Плюс нульові ставки ПДВ на газети, журнали, книги, словники.

Франція — теж яскравий приклад підтримки друкованих ЗМІ. Тут створений і діє Фонд сприяння модернізації періодичних видань, спеціалізованих на політичній, і загальній інформації. Держава (!) лише за три роки витратила на реформи, пов’язані з паперовими ЗМІ, 580 мільйонів євро.

Може, гадаю, наші достойники не знають, де розташовані ці країни, як там дбають про пресу, а дістають географічні карти тоді, коли необхідно заховати кінці і кінцівки у воду?

Ну тоді даруйте «за беспокойство»…