Наша пошта

• Людина та її справа

Поєднала хліборобська доля

Олег КРИВОНІС.

с. Кукули Піщанського району

Вінницької області.

— НАШІ люди — найдорожчий капітал, — зазначає директор ФСГ «ВИД» Петро Гук. — От взяти, скажімо, завскладу Віру Іванівну. Мало хто з такою відповідальністю ставиться до роботи, як вона. Загартування в цієї жінки ще те, давнє. Нині рідко знайдеш працівника, який міг за необхідності вийти на роботу у вихідний чи перепрацювати кілька зайвих годин. А от з Вірою Іванівною таких проблем немає. Раз потрібно, то вийде і працюватиме. Щовесни садить квіти вздовж огорожі складу, щоб було гарно. І справді, якщо на території і навколо буде чисто, то ніхто й не смітитиме, пануватимуть дисципліна й лад.

— А Сергій Банул — наймолодший агроном у нашому районі, — веде далі Петро Михайлович. — Молодий, але тямовитий і вдумливий фахівець. А якщо треба, то допоможемо й підтримаємо, бо людині завжди слід підставляти плече. Ми відпрацьовуємо технологію ще до того, як закуповуємо посівні матеріали. Тому що все слід виконати в строки — від цього залежить більша частина урожаю.

Петро Михайлович знає, що говорить, оскільки в сільському господарстві не один десяток років. Сам із села, працював агрономом у Крижопільському, Чечельницькому, Піщанському районах, відповідав за постачання сировини для кількох цукрових заводів Вінниччини. За показниками урожайності його фермерське господарство входить до трійки найкращих Піщанського району. Вирощують соняшник, пшеницю, кукурудзу, ріпак. Це дає найбільші прибутки і найбільше обігових коштів на зарплату, виплату паїв, придбання добрив, насіння і засобів захисту. От лише з цінами на сільгосппродукцію, як завжди, восени не складається. Тонна кукурудзи в порту коштує 3900 гривень, тоді як торік було понад п’ять тисяч. Мінус іще 500-600 гривень транспортних витрат. Те саме можна сказати й про пшеницю. Всі навколишні елеватори в радіусі 100 кілометрів пропонують за тонну збіжжя від 4500 до 4700 гривень. Торік було 5900-6100 гривень. Ціни немає, а продавати урожай частково доведеться, бо поле — це те ж саме виробництво, цех просто неба. Добре, що хоч солярку закупили із запасом заздалегідь.

— Нині долар дещо просів, то засоби захисту і міндобрива в ціні не надто виросли, — підсумовує Петро Гук. — Але в цілому у міжсезоння, коли аграрії, як правило, закуповуються, ціни стрімко зростають. Утім, я оптиміст і звик дивитись уперед із надією на краще. Як би там не було, а орати, сіяти, збирати потрібно — така вже наша хліборобська доля.

На фото автора: Сергій Банул, Віра Крижанівська, Петро Гук.