• Резонанс

Головне у землеробстві не ринок землі

_{Відкритий лист письменнику, народному депутату України п’яти скликань Володимирові ЯВОРІВСЬКОМУ}

Леонід ЯКОВИШИН,

Герой України,
генеральний директор
ТОВ «Земля і воля».

ДАВНІЙ друже, передусім хочу нагадати Вам золоте правило Стародавньої Греції: торгівці та ремісники не втручаються у владу, а вихована вченими і філософами владна аристократія не втручається в торгівлю…

Господь наділив Вас особливим талантом доносити до людських сердець чарівне, правдиве, повчальне і виховне слово. Цей дар мав би слугувати виконанню важливого завдання нації — вчити людей мислити. Саме цю мету окреслив півтора століття тому американський вчений і винахідник Томас Едісон, автор 1093 патентів на винаходи у США і 1239 — в інших країнах світу.

На превеликий жаль, Ви, чоловік з особливим літературним талантом, стоїте осторонь виконання цього доленосного для суспільства завдання, бо ще із 1990-х перебуваєте на службі у політичних і державних «оболванювачів» українського народу, в полоні брехливо підтасованої придворної ідеології. Ще й словоблудите там, куди не допускали навіть древніх грецьких філософів. До того ще й не замислюєтеся над словами англійського письменника-мораліста Семюела Джонсона: «Письменник талановитий, якщо він уміє подати нове звичним, а звичне — новим».

А що такого нового Ви «нависпівували» у своїй нещодавній радіопередачі про земельні відносини, запровадження ринку землі, майбутнє села?!

Назвали імена найбільших латифундистів, по-більшовицьки відшмагали їх. І в чому ж полягає Ваша новизна? У давно відомому? Щоправда, про те, як ті латифундисти зароджувались і розвивалися тоді, коли Ви штани протирали у Верховній Раді протягом 20 років, змовчали.

Чого ж у свої каденції Ви не лементували, не били тривоги, не відстоювали у парламенті права селян? Чому не перечили своїй лідерці-прем’єрці, коли вона скасовувала всі дотації сільгоспвиробникам, запроваджувала квоти на продаж зерна за кордон за вигідними для сільгоспвиробників цінами, що било по селянах?

Натомість вашій прем’єрці потрібно було забезпечити дешевим зерном кукурудзи курячу імперію її соратників, «викроювати» пільги передусім їм. Тепер ту імперію Ви на радіо нищівно «розносите», відстоюючи нібито інтереси фермерів, а насправді допомагаєте тим, хто аж палає бажанням «віджати» великий бізнес на свою користь.

Ви забуваєте розповідати й іншу правду: скільки дрібних і середніх сільгоспвиробників відмовилися від роботи на землі за роки правління влади, якій Ви вірно служили у парламентських фракціях від Народного Руху, Демократичної партії, «Нашої України», «Реформ і порядку», БЮТ, вдруге перейменованого на «Батьківщину».

Так траплялося, що як тільки Ви долучалися почергово до якоїсь із названих партій, як вона невдовзі йшла у безвість. Самі Ви теж дослужилися «до ручки» — вже ніякій партії не потрібні, і Спілку письменників не очолюєте, хоч головували в ній понад десять років. Однак і далі продовжуєте засмічувати мізки людей рештками своєї «обрізаної» моралі, що інколи буйно переростає в недолугість.

Як назвати Ваше, скажімо, обурення у радіоефірі тим, що латифундисти «витягують з гектара землі тисячу доларів чистого прибутку»? Вибачте, Володимире Олександровичу, за прямоту, але якби Ви таку гнівну критику оприлюднили десь у Європі чи США, то багато б хто покрутив би пальцем біля скроні, дивлячись на Вас. Оскільки там саме чистий прибуток з гектара посівів вважається чи не основним показником ефективної роботи на землі. А хто не здатний досягти високих виробничо-фінансових результатів на головній годувальниці людства, тому не дозволяють працювати на ній, а їхню землю викуповує держава, щоб віддати в оренду вмілим і відповідальним землеробам, а державну скарб-ницю поповнювати земельною рентою.

Не знаю, звідки Ви взяли, що багатоземельні українські латифундисти «витягують з гектара тисячу доларів прибутку». Заспокою Вас: вони мають в рази менші чисті прибутки (які показують), на більші не спроможні, проте їм достатньо й того, що мають. Значно недоодержують від такого господарювання пайовики землі й державна скарбниця.

Розтовкмачу Вам на конкретному, не вперше наведеному прикладі, оскільки бачу, що Вам не дається економічний аналіз. Наше товариство «Земля і воля» має 847 доларів прибутку з гектара посівів, сподіваюсь, досягнемо й тисячі доларів. Такі прибутки потрібні, щоб виплачувати працівникам гідні зарплати і премії, третій рік поспіль платити пайовикам 18 відсотків від оцінної вартості орендованої землі (174 долари за гектар), щороку на десятки мільйонів збільшувати бюджетні й пенсійні внески, вкладати сотні мільйонів власних коштів у подальший розвиток виробництва і соціальної сфери, будувати хороше житло для працівників і сучасний палац культури, ремонтувати й будувати дороги загального користування, допомагати соціальній сфері, нужденним та хворим людям.

Скажіть, пане письменнику і п’ятикратний депутате, якщо б ми не мали таких прибутків з роботи на землі, то де б ми брали гроші на все перераховане?

Тож тепер спробуйте замінити ефірну маячню простим і логічним припущенням: наскільки б збагатилися бідні селяни, наскільки б додатково поповнилася державна скарбниця, якби українські хлібороби справді одержували по тисячі доларів «білого» прибутку з гектара посівів, не гнали їх в офшори, а розвивали села.

Щоб цього досягнути, належить мати елементарне: відповідний фах, батьками закладене вміння й старання, прагнення дослухатися землі і людей, які на ній працюють, синівську відповідальність перед Ненькою. А ще не забувати народне прислів’я: «Земля — тарілка, що покладеш, те й візьмеш».

Іще Вам же пораджу: перестаньте «завивати» про виснажування землі посівами кукурудзи. Адже і школяр зможе відповісти на запитання: «Як можна на виснаженій землі одержувати з року в рік високі врожаї тієї ж кукурудзи впродовж двох десятиліть?».

Деякі розумники пояснюють, мовляв, завалюємо поля хімікатами. По-перше, зараз мінеральна пожива дуже дорога, по-друге, надмірне внесення її у ґрунт швидко підкислить поля, перетворить їх на солончаки. Тоді справді високих врожаїв не збереш. І лише круглі ідіоти так хазяйнують на землі. Визнаю, таких немало. Але вони не краще працюватимуть і тоді, коли придбають землю у власність. Тому я намагаюся через ЗМІ довести «ринковим холуям» відому в світі прописну істину: головне в землеробстві — не ринок землі, а справжній державний контроль за ефективним використанням кожного її клаптика.

Я за ринок землі, але не той, який нам пропонують і який обґрунтовують такі експерти, як Ви, — я за ринок із європейським досвідом, мною добре вивченим і застосованим.

У Ваших же передачах здебільшого якась маячня і, боюсь подумати, — може, й замовна брехня. Для Вас не головне навіть те, скільки втрачатиме українська скарбниця, коли держава випустить зі своїх рук всю землю. Такої безвідповідальності немає в жодній цивілізованій країні. Але це не Ваша тема. Свій нещодавній радіоефір Ви присвятили славленню себе літературною солов’їною боротьбою з латифундизмом, а ще — зі мною, успішним сільгоспвиробником із 60-річним трудовим стажем.

Мовляв, «знаю Яковишина давно, відтоді, як він прийшов у Верховну Раду бідним депутатом». Скидається на те, що Ви зовсім розгубили й пам’ять, адже у парламент першого скликання я прийшов з посади директора одного з найкращих радгоспів-технікумів України, де мав такі зарплати і премії, які письменнику Яворівському і не снилися. Пригадуєте, друже, хто до кого бігав тоді по матеріальну допомогу?..

Наступна Ваша брехня про те, що я, скориставшись статусом депутата, нахапав за безцінь техніки. Насправді ж іще до мого депутатства Бобровицький радгосп-технікум мав чи не найміцнішу виробничо-навчальну і соціальну базу серед подібних закладів України. І та база створювалася за мого керівництва. Як і побудований новий навчальний комплекс на околиці Бобровиці. До нас переймати досвід приїздили делегації звідусіль.

Почув у Вашому творчому «співі» і правду про комплектування нинішньої виробничої бази американськими тракторами й комбайнами, елеваторним комплексом на 400 тисяч тонн із залізничною віткою, іншими новаціями, запровадженими далеко після моєї депутатської каденції. Але Ви й тут дорікаєте, що вся техніка й обладнання імпортні, забуваючи, що аналогічного не виробляється в Україні. І не я в цьому винен: я досягав 50-разового збільшення виробництва зерна, створював нові робочі місця і європейську модель аграрної економіки, а Ви тим часом «язика чесали» у парламенті та на теле- і радіоефірах, не помічаючи занепаду вітчизняного машинобудування й економіки взагалі.

Тепер знову агітуєте за «фермеризацію» сіл, яку горлато пропагували ще в 1990-х. Під цю лозунгову «музику» команди ваших лідерів розкрадали народні гроші, виділені на розвиток фермерства. Може, й Вам щось дісталося, адже в одному селі на Київщині теж започаткували свій бізнес.

Звинуватили Ви мене по радіо в тому, що я «нагріб» 33 тисячі гектарів землі. Ви ж бували у нашому господарстві наприкінці 1990-х і на початку нульових, на власні очі бачили, яку землю я «гріб» від розвалених колгоспів: геть забур’янену, неорану, виснажену недоглядом. Тоді нікому не потрібні були ті гектари, делегації сіл проходу мені не давали з проханнями, щоб узяв під крило їхні реформовані до цурки колгоспи.

На оживлення занедбаних ланів ми вкладали по два-три мільйони гривень у кожному селі, а їх більше десятка напросилося до нас. Довелося брати й здирницькі кредити, закладати у заставу навіть свою квартиру. Чому ваші, Володимире Олександровичу, владні лідери не розвивали на покинутих землях фермерство? Не зупинили занепаду сіл, що й досі триває?

Ви від зорі Незалежності належите до команди, кілька разів перефарбованої, яка так служить Вітчизні, що народу вже нічого не залишилося. Однак продовжуєте замість правди активно сервірувати народу соковиту, літературним штукарством приправлену брехню. А старі-нові хазяї поперемінно так «кайфують» від лакейського славлення, що не відчувають, як у них «тихо шифером шурша крыша едет не спеша»... Тож і залишають в українській історії безславний слід.

Схаменіться, Володимире Олександровичу, і хоч на політичній пенсії послужіть не зажерливим вождям, а українському народові, і не лозунговим дурманом, софістикою, а правдою, своїм письменницьким даром!

З повагою — колишній Ваш товариш.