• Згадай, уболівальнику!

Д’Артаньян із берегів Дніпра

Микола МОТОРНИЙ.

Упродовж 1960-1970 років минулого століття Григорія Крисса справді називали київським Д’Артаньяном. Адже він першим серед радянських фехтувальників 55 років тому став олімпійським чемпіоном із фехтування на шпагах. Багаторазовий чемпіон світу та Європи. Найтитулованіший шпажист Радянського Союзу.

ТОДІ важко було спортсменам із периферії пробитися до збірної СРСР. Треба було стати на три голови «вищим», сильнішим, спритнішим за представників Москви, Ленінграда, інших російських регіонів. Напередодні Олімпіади-1964 24-річний Григорій Крисс виграв чемпіонат Радянського Союзу. Тоді це було перепусткою до олімпійської збірної.

Звичайно, суперники із різних країн досконало знали манеру фехтування один одного, бо постійно зустрічалися під час різноманітних змагань. Незручним для Григорія був польський шпажист Гонсіор. Його зріст 204 сантиметри, занадто довгі руки. До олімпійського турніру український спортсмен постійно програвав поляку.

— Мій тренер Семен Якович Колчинський сказав: якщо обіграю польського шпажиста, то обов’язково стану чемпіоном Олімпіади, — згадує Григорій Якович. — Але як? Почали ретельно готуватися. На одному із заводів Луганська замовили двометрову шпагу. Так ми імітували зріст поляка. На Олімпіаді в Токіо сталося так, що за вихід до головного фіналу я зустрічався саме з представником Польщі на 10 уколів. Він дуже зрадів, що йому, як кажуть у нашому виді, трапився «клієнт». Та сталося навпаки. Я виграв із рахунком 10:3.

У головному фіналі, крім Крисса, був іще один представник СРСР Гурам Костава, а також італієць Саккара і британець Хонскіс. Останній, до речі, син мільйонера, дуже досвідчений і сильний спортсмен. У першому поєдинку Григорій обіграв Коставу. За правилами змагань, якщо в головному фіналі є два представники однієї країни, то вони обов’язково повинні змагатися в першому поєдинку, щоб потім не було ніяких «віддач». Важким був заключний поєдинок. За перше місце між Крисом і британцем відбувся перебій. Григорій вигравав по ходу з рахунком 4:0. Здавалося, що ще мить — і «золото» поїде до Києва.

— Трохи розслабився, — продовжує Григорій Крисс. — Подумки вже був у Києві, де мене зустрічають, і проґавив аж два уколи — 4:2. Це мене швидко оговтало. Відразу провів стрімку атаку, яка виявилася чемпіонською.

За олімпійське «золото» Григорія нагородили медаллю «За трудову доблесть» і преміювали 1200 крб. За словами Григорія Яковича, «солідні» гроші. Щоправда, їх вистачило, щоб «накрити поляну» в Москві та Києві.

На другій для Крисса Олімпіаді-68 в Мехіко він став срібним призером. Не вистачило одного уколу для другого олімпійського «золота». В основному були ті ж суперники. Але цього разу в головному фіналі змагалося вже шестеро претендентів. До «золотого» поєдинку дійшли українець Крисс і угорець Кулчару. На жаль, польський арбітр відібрав у нашого фехтувальника золоту медаль. За рахунку 2:3 Григорій завдав точного уколу Колчару і відновив рівновагу. Та за мить до цього в його суперника було обірвано дріт, що не дозволило зафіксувати уколи Крисса. Однак польський арбітр на це «не звернув уваги»… Керівництво радянської команди не захотіло псувати відносини з угорцями та поляками й відмовилося подавати протест. Уже згодом стало відомо, що Григорій Крисс був правий. На жаль, на той момент наш спортсмен дуже розхвилювався, почав нервувати і в підсумку програв — 4:5.

На тій Олімпіаді, розповідає Крисс, трапився ще один дуже неприємний інцидент. У фінальному командному поєдинку зустрілися збірні команди Радянського Союзу та Угорщини. Наша команда достеменно знала, що напередодні угорці вживали каву з коньяком. А за тодішніми допінговими правилами їх одразу мали дискваліфікувати. Григорію в завершальному поєдинку треба було вигравати з рахунком 5:0, щоб звести поєдинок до бою капітанів команд. Спочатку було все нормально — 3:0, та потім суперники обмінялися уколами — 4:1. Далі змагатися вже не було сенсу. На допінг-контроль угорці надіслали запасного спортсмена. Він був «чистий». А коли команда-суперниця подає протест, то перевіряють усю команду. Тоді вони були б спіймані на порушенні обов’язково, але наші керівники знову не захотіли руйнувати дружні відносини з угорськими комуністами. А угорці лише посміювалися з наших хлопців.

На своїй третій Олімпіаді в Мюнхені-1972 Григорій Крис став бронзовим призером у командних змаганнях.

…Дитинство Гриші Крисса минало у сутужний післявоєнний час. Він називає себе дитиною київських вулиць і майданів. Як і більшість ровесників, чимало часу приділяв футболу. Коли ж одного разу побачив на стадіоні «Динамо» у фехтувальному залі, як тренуються його ровесники, захотілося теж спробувати. Було це 1956 року.

Григорій Якович вважає, що в спорті неможливого не буває. Головне — було б бажання і наполегливість. А він був сумлінним учнем. Прагнув досконало виконувати кожну вправу, яку придумував тренер. За рік уже виконав норматив майстра спорту СРСР. Упродовж року виграв не тільки першість України, а й став чемпіоном Радянського Союзу.

Григорій працював на заводі «Торгмаш». Був слюсарем-інструментальником третього розряду. 1961 року прийшов час служити в армії. Став рядовим. Лише згодом, коли дізналися, що цей щупленький хлопчина — майстер спорту з фехтування, почали відпускати на тренування. Служив у Броварах, в інженерно-саперному батальйоні. 1961 року, виступаючи за команду Київського військового округу, виграв чемпіонат Збройних сил СРСР. Це дало змогу Криссу вийти на міжнародний рівень. У складі армійської збірної виграв чемпіонат дружніх армій у Будапешті. Відслужив три з половиною роки. Талановитого армійця з Києва помітили і тренери збірної СРСР…

Довідка «СВ». Григорій Якович Крисс. Народився 24 грудня 1940 року в Києві. Фехтуванням почав займатися з 16 років. Заслужений майстер спорту (1964). До збірної СРСР входив з 1963-го по 1973 рік. Олімпійський чемпіон 1964 року в Токіо. Дворазовий срібний призер Олімпіади-1968 в Мехіко. Бронзовий призер Олімпади-1972 в Мюнхені. П’ятиразовий чемпіон світу в особистих і командних змаганнях. Триразовий срібний призер чемпіонатів світу в особистих і командних змаганнях. Бронзовий призер чемпіонату світу. Чемпіон і призер чемпіонатів Європи. Триразовий володар Кубка Європи в складі збірної СРСР (1971-1973). Чемпіон СРСР (1964-1968, 1970) в особистих і командних змаганнях. Переможець Спартакіади народів СРСР (1971). Багаторазовий чемпіон України. Заслужений працівник фізичної культури і спорту. Почесний член Національної федерації фехтування України.