Архів
П’ятниця,
29 листопада 2019 року

№ 93 (19740)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  Версія для друку          На головну
  • Село на нашій Україні

Ворота в Європу

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

www.libr-vilok.blogspot.com

На кордоні України з Угорщиною розкинулося селище Вилок. Воно завжди викликало інтерес можновладців обох країн. Угорські політики зазвичай відзначають тут чергову річницю початку визвольної війни проти австрійської імперії. У 2006-му чільники обох країн разом відкривали у Вилку нову школу. Та незважаючи на популярність і попри те, що місцева рада заробляла на продажу річкового гравію, наданні об’єктів в оренду, довгі роки селище залишалося депресивним.

Iсторія і сучасність

ВИЛОК (Уйлок) веде свій початок з 1304 року. Вилоцькі землі час від часу передавались у дар різним можновладцям. Знаковою подією для селища стало будівництво у 1417 році соляного дому — свого роду логістичної бази для зберігання й подальшого транспортування в Європу солотвинської солі.

Мешканці Вилка оборонялися від польських, турецьких нападників, брали участь у революції 1848 року, Першій і Другій світових війнах, революції 1917 року, в громадянській війні в Іспанії. Згідно з переписом 1921 року, тут проживало 248 чехів і словаків, 605 русинів, 1042 угорці, 1006 євреїв. У 1944 році 147 місцевих мешканців було інтерновано на роботи в сталінські табори.

За останні два роки селище невпізнанно змінилось. Оновлення почалося з вулиць і доріг, донедавна суціль у ямах і тріщинах. Тепер скрізь нове асфальтове покриття. Не забули навіть про спуск на польову дорогу поза селищем. Дорога, що веде до Європи, пережила не просто «типовий» ремонт, а капітальне будівництво європейського зразка — спершу вкладалася півтораметрова «подушка» з кількох шарів дорожнього матеріалу, а зверху — сучасне асфальтове покриття. Тож тепер Вилок без жодної іронії називають воротами в Європу.

Сприятливі закони і не тільки

ЩО Ж посприяло відродженню? Насамперед українське законодавство, згідно з яким спочатку весь акциз, а потім 50% акцизного податку з проданого пального залишається в бюджеті селища. АЗС тут багато — практично кожна відома компанія України прописалася поблизу. Мільйонні відрахування почали надходити до місцевої скарбниці 2014 року, а раду їм дав новий голова — колишній шкільний учитель Степан Ковач. Зокрема, торік на дороги витратили понад 9 мільйонів гривень, а цього року — 11 мільйонів. Тривають активні роботи з благоустрою селища.

До речі, з оновленим виглядом вулиць контрастує стара будівля селищної ради. Її секретар Андрея Коптяєва-Ратковська з цього приводу каже, що візьмуться за свої кабінети лише після облаштування селища. У будівлі сільради також розташовані актовий зал для урочистостей і бібліотека. Завідувачка останньої Юліанна Яної хвалиться ляльковим театром, сучасним приладдям, придбаним завдяки виграному гранту. Вона не нарікає на скромні умови роботи. Наснаги додають плани депутатів щодо зведення нового клубу, де знайдеться місце і для лялькового театру, і для танцювального гуртка, і для інших видів мистецтва.

Мешканці Вилка працюють в освітніх закладах, селищній лікарні, на місцевих підприємствах. На місці колишньої взуттєвої фабрики зараз діє швейний цех. Влаштуватися можна і на підприємстві з відгодівлі свиней, що створене на подвір’ї колишнього комбікормового заводу. Зарплати відносно високі. Тож коли в сім’ї є маленькі діти чи літні батьки, люди не прагнуть виїхати на постійну роботу за кордон.

А близькість останнього місцеві жителі використовують сповна. Дві пляшки горілки і дві пачки цигарок — саме стільки прикордонники дозволяють перенести в торбині за один перехід до Угорщини. Якщо ж знайдуть зайві сигарети — наслідки будуть досить серйозні. По той бік кордону — угорське село Тисобеч, в якому на українців чекають перекупники. На цьому бізнесі багато не заробиш, але місцеві не збираються від нього відмовлятися.

Є ким похвалитися

ВИЛОК завжди був багатий на цікавих особистостей. Зокрема, тут пам’ятають талановитого педагога довгожителя Михайла Леня, який прожив 103 роки і до останніх днів і влітку, і взимку купавсь у Тисі. Відомий у науковому світі й Нестор Стець — поліглот, автор книжок і газетних публікацій. Дід голови селища Степан Сабов прославився серед місцевих тим, що знав українську, німецьку, угорську, італійську, чеську, польську мови.

Серед нинішніх членів громади варто виокремити різьбяра Дюлу Товта. Йому замовляють вівтарі з усього Закарпаття, Угорщини. Майстра не раз запрошували працювати за кордон. Але він відмовлявся. «Людиною я почуваюся тільки вдома, — стверджує Дюла Товт. — Тільки тут можу творити».

Такої ж думки і виконуюча обов’язки директора школи з угорською мовою навчання Евеліна Стадник. «Мене постійно кличуть в Угорщину, але мій дім тут, — каже Евеліна Василівна. — Тут колектив, люди, з якими прожила все життя, учні. Ми всі наче рідні. А там потрібна лише моя професійна освіта».

Утім, чимало молоді, на жаль, все ж виїжджає за кордон. Майже не повертаються в село ті, хто здобув вищу освіту. Причому пріоритетний напрям не Угорщина, а Чехія, Німеччина, Голландія. Прикро, але Українська держава зовсім не бореться за молодих фахівців. А це інтелектуальний фонд нашого майбутнього…

На фото: у селищній бібліотеці діти поглиблюють знання української мови.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Знову на газову «голку»?
Читати
Запевняють: тарифи не зростуть
Читати
Почалася «зачистка» невгодних
Читати
Готуйтесь до нових грошей
Читати
З лікарняними проблема
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове