Архів
П’ятниця,
17 січня 2020 року

№ 3 (19751)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник

Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці»
Юрій ІЩЕНКО.

Малюнки Анатолія Василенка.


Версія для друку          До списку статтей
  • Новорічна феєрія

Філантроп

Тарас КІНЬКО.

м. Київ.

Цю неймовірну історію я почув колись давно від свого покійного сусіда.

…Квартира Петра Івановича була якраз над колишнім гастрономом. Там, де зараз гральні автомати і рулетка. Словом, місцеве казино. А за стінкою — букмекерська контора.

Сусід жив самотою. Компаній не водив. Ніхто його не провідував. ...Та якось до нього внадився щур. Ясна річ, що він пробрався до нього з колишнього гастроному. Бо там завжди було повно щурів. Більше взятися йому було просто нізвідки. Хіба що зі смітника. Оскільки старому бракувало спілкування, то він замість шпурляти в нього черевиком та виганяти з власної оселі став із ним розмовляти. Все ж якась компанія. А той сидів і слухав. Слухати він умів краще за людей. І це помалу увійшло у них обох у звичку. Щур приходив, сідав перед старим, вони спілкувалися, а коли старий збирався влягтися спати, то прощався з гостем і просив його піти. І ви не повірите! Щур ішов з кімнати і зникав до наступного дня. А потім навідувався знов. Чому він робив свої візити вдень, якщо щурі нічні тварини, сказати не беруся. Може, у нього було безсоння.

З часом у них зі щуром стали відбуватися і спільні трапези. Старий щось там їсть на газеті і частує щура. Той підбирає з підлоги. Не гребує. Потім старий поставив йому тарілочку з водою, а згодом вряди-годи став поїти і молочком.

Одне слово, вони так здружилися, що й телевізор стали дивитися разом. І новини з брехунця слухати. Щур ніколи не казав дурниць і завжди тримався делікатно: ніколи не сперечався, ніколи не цікавився ні політикою, ні віросповіданням старого, через які тільки сваряться, і непомітно став сусідові мало не за приятеля.

Та з часом у сусіда настали скрутні часи, і коли щур приходив до нього у гості, то старий тільки вибачався, що йому нічим свого приятеля почастувати, бо й самому їсти стало нічого. Але щур не припинив його провідувати. Стало ясно, що приходив він зовсім не для того, щоб поїсти. Спілкування він цінував більше за частування. І в цьому був несхожий на корисливих людей, які ходять у гості переважно із зиском.

Минав час, і старому ставало геть непереливки. Він хворів і дуже бідкався, що все дороге, недоступне — і ліки, і їжа, а гроші не встиг до рук узяти, як вони вже тануть, і нізвідки їх брати, і доводиться якийсь час від пенсії до пенсії голодувати. Щур тільки уважно його слухав і дивився проникливим поглядом...

І ось одного разу, незадовго до Нового року, коли вже сипав сніжок, щур завітав до людської оселі, тримаючи щось у зубах. Старий гидливо глянув, гадаючи, що то якесь сміття, — і очам не повірив: то була купюра п’ять доларів. Старий дивиться на щура, а щур на нього. Просто на очах ожив старий від такої несподіваної удачі! Зрадів, вдягнувся і побіг, попросивши щура нікуди з дому не йти і обов’язково його дочекатися. І невдовзі повернувся з великим пакетом. А щур наче зрозумів його і нікуди не пішов. Дочекався.

Тут же старий зладнав частування, і вони удвох тоді добре побенкетували. І старий чимало тоді щурові добрих слів сказав. Хвалив його! А похвалу і щурові чути приємно. Дарма що тварина, а розуміє. І щур, видно, зробив з того правильні висновки.

Старий іще переживав цю неймовірну пригоду і наминав залишки від учорашнього бенкету, аж наступного дня приходить до нього щур і знову несе у зубах... нову п’ятидоларову купюру! Не палицю ковбаси, не пляшку горілки, не булочку з повидлом, а натуральну п’ятидоларову купюру! Додумався, бач, що нічого іншого через свої потаємні лази пронести не зможе!

Старий знову побіг у міні-маркет і скупив там харчі для дружнього застілля. Отож відтоді у них і почалося пристойне життя. Щур сумлінно носить гроші і все баксами, а старий ті п’ятидоларові купюри міняє, отоварює і накриває щедрий стіл. Дійшло до того, що став щур вже не з підлоги, а з чистих тарілок їсти...

І що цікаво: я чомусь згадую цю незвичну історію прийдешнього Нового року, який за східним календарем пройде під знаком Білого Щура, і подумки прикидаю: а який тоді був рік? Віднімаю 12 років, і виходить, що й тоді був рік Щура!

Особисто для мене загадкового у цій бувальщині нічого немає. Загальновідомо, що щурі — істоти надзвичайно розумні. І тому мене не дивує, що цей щур спостеріг, поки іще господарював у гастрономі, як харчі людям дають в обмін на якісь папірці. І тому скумекав: якщо старому принести такого папірця, то старий на нього виміняє усяку смакоту.

Дружба щура з людиною чи навпаки мене також не дивувала. Такі випадки не раз описані у літературі.

Дивувало інше. Я довго не міг зрозуміти, де щур брав ті купюри. Найпростіше було припустити, що він тягав їх із казино.

Але питання — чому щур багато років носив тільки купюри по п’ять доларів?

Утім, тепер я переконаний, що це і є найкращий доказ того, що все це чистісінька правда!

Нині я схиляюся до думки, що він ті купюри цупив зовсім не в казино. Бо там ходять купюри різного номіналу. А десь в іншому місці, де їх було чимало… Наприклад, з чийогось сховку. Десь у вентиляційній віддушині, під підлогою або в стіні, де приховали пачки купюр по п’ять доларів. А щур туди пробрався на запах і тягав їх по одній. Бо це тільки кажуть, що гроші не пахнуть. Щур і пачку приніс би, якби міг, звичайно, її крізь свої щурячі лабіринти пропхати.

Коли я почув цю історію вперше, то спочатку подумав, що мій сусід марить. І не надав цьому жодного значення. Але згодом усе прояснилось. Старий справді понад рік міняв тільки п’ятидоларові купюри. Хоча і не грав у казино. Я це з’ясував у операторів обмінників уже опісля, як його не стало. І цей неспростовний факт іще раз переконав мене: все, що розповів старий, — таки чистісінька правда! Йому просто більше нізвідки було брати гроші... Їх міг приносити тільки цей довгохвостий філантроп. Бо нікому, крім нього, до старого в цілім світі не було ніякого діла.

Пояснення знайшлося. Але є речі, які просто не вкладаються у мене в голові. Невже щур міг зрозуміти те, чого не розуміли ми, люди? Невже співчуття до ближнього спонукало тварину стати справжнім філантропом?

...О-о-о, тихіше... Чуєте? А що це там під плінтусом, у кутку моєї холостяцької оселі, раптом зашкряботіло? Невже новорічні феєрії таки справді мають здатність збуватися?!

Версія для друку          До списку статтей

Кожне сільце має своє слівце      

Марія СКОПЧАК.

смт Копайгород

Барського району

Вінницької області.

Хто не їв часнику, той не матиме запашку.

Від соломи й буряка не надоїти молока.

Не тягни кота за хвіст, то й не подряпає.

Люби як душу, тряси як грушу.

Один в добрі купається, другий слізьми вмивається.

Один живе, мов по воді пливе, а інший в горі, мов у болоті тоне.

Батьків не поважаєш — дітей проти себе наставляєш.

 

— Хлопці, впустіть погрітися!

— Діду, а ви за своє життя багато горілки випили?

— Думаю: якщо ти погано плаваєш, то в тій кількості втопився б...

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове