Запрацюємо по-новому

Олена КОЩЕНКО.

В Україні наближаються радикальні зміни трудового законодавства. Урядом розроблено і вже подано на розгляд профільного комітету парламенту проєкт закону «Про працю». Заявлено, що у лютому документ буде винесено на голосування у першому читанні. Його вже опубліковано. Які перетворення відбудуться у сфері трудового права у разі його ухвалення?

_{«Вас звільнено»}

ПЕРЕДОВСІМ — про прописану у законопроєкті процедуру звільнення роботодавцем працівника. Що пропонує партія влади?

«Слуги народу» хочуть наділити роботодавців правом із власної ініціативи звільняти працівника, зокрема й без завчасного попередження, тобто день у день, як мовиться, «без суду і слідства». Навіть якщо той перебуває у відпустці або на лікарняному. Щоправда, законопроєкт передбачає обов’язкову матеріальну компенсацію, якщо ініціатором звільнення є роботодавець. Її розмір не може бути «меншим подвійного середньоденного заробітку за кожен робочий день зменшення строку такого попередження». Цей термін має бути не менш як 15 днів, якщо працівник проробив у нього до півроку, не менш як 30 днів — якщо більш як півроку, за 60 діб — якщо стаж працівника на підприємстві понад п’ять років; не менш як за 90 днів — якщо він пропрацював понад 10 років.

Так само урядовий законопроєкт не захищає прав працюючих матерів малолітніх дітей. Наприклад, жінку, що виховує сина або доньку до трьох років, не можна буде звільнити тільки у разі, якщо вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Коли вже вийшла на роботу, це можна зробити у будь-який момент.

Імунітет на звільнення не передбачений і для військовослужбовців — учасників Операції об’єднаних сил на Донбасі, яким нині роботодавець зобов’язаний зберегти робоче місце і зарплату на час призову, людей з інвалідністю.

Зауважимо також, що із законопроєкту дивним чином зникли і деякі соціальні гарантії працівників. Зокрема, додаткова відпустка для тих, хто задіяний на важких чи шкідливих роботах. Так само і з додатковою відпусткою на 10 днів матерям, які мають малих дітей…

У відповідь на критику в уряді кажуть, що у суспільстві їх просто «однобоко зрозуміли». Адже законопроєкт дзеркальний, тобто стосується не лише роботодавця: працівник теж може звільнитися, як тільки забажає, має право розірвати достроково угоду і навіть вимагати компенсацію, «якщо роботодавець порушує умови договору». Звісно, факти порушень роботодавцем потрібно довести у суді. Багатьом українцям таке під силу?

_{Про понаднормовий робочий день}

А ЯК ВАМ така пропозиція — про ймовірність збільшення тривалості робочого дня? Ні, встановлену чинним Кодексом законів про працю норму про восьмигодинний робочий день і 40-годинний тиждень ніхто не скасовує — вона залишається. Наразі йдеться про максимально допустимий законодавством понаднормовий переробіток у чотири години. Тобто після ухвали нового кодексу робочий день може офіційно подовшати до 12 годин. Втім, у законопроєкті сказано, що збільшення тривалості робочого дня має здійснюватись за письмовою згодою працівника. Крім того, є обмеження щодо кількості перероблених годин — не більш як 150 або 170 на рік.

На думку експертів, плюс такої новації — у перерахунку оплати праці відповідно до реального часу роботи за прописаною в законі збільшеною ставкою. А не на розгляд працедавця: захотів — заплатив, не захотів — забув. Нині ж і «просто так» багато хто переробляє, особливо на виробництвах, де угоди про графік роботи укладають в усній формі.

_{Працевлаштування — тільки за трудовим договором}

ПІСЛЯ УХВАЛИ нового законодавства про працю всі трудові відносини відбуватимуться лише за договором. За новими правилами, його буде сім видів: безстроковий, строковий (на термін до п’яти років), короткостроковий (до двох місяців), сезонний (не більш як 8 місяців поспіль), договір із нефіксованим робочим часом (працівник виконує роботу тоді, коли роботодавець її надає; гарантій, що вона надаватиметься постійно, такий договір не передбачає), учнівський (до шести місяців) та договір із домашнім працівником (укладається при найманні людей, які обслуговують дім або членів сім’ї, — нянь, прибиральниць, репетиторів).

Роботодавець не матиме права вимагати від працівника виконання роботи, не прописаної в трудовому договорі, змінювати умови праці та оплати. У законопроєкті сказано, що трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця у зв’язку з порушенням працівником його умов понад два рази протягом 180 календарних днів. При цьому перелік порушень має бути передбачений самим трудовим договором.

_{Не оформлених офіційно позбавлятимуть субсидій}

ЗВЕРНІТЬ увагу і на таке. Чимало громадян (з примусу або й ні — життєві ситуації бувають різні) працюють у «тіні», отримуючи при цьому різні види державної допомоги. Згідно із законопроєктом, пійманих на таких «махінаціях» каратимуть. Зокрема, у разі встановлення судом факту виконання особою роботи без укладення трудового договору (включаючи послуги няні або репетитора) і несплати єдиного внеску та інших обов’язкових платежів вона автоматично втрачає на два роки право на одержання допомоги з безробіття, а також на пільги та субсидію для оплати комунальних послуг.

_{Легалізація віддаленої діяльності}

СЕРЕД нововведень — узаконення дистанційної (як-от надомна) роботи. Цей спосіб заробітку вже давно усталився в Україні, хоч де-факто не регулюється законом. Такі працівники, або, як їх називають фрилансери, зацікавлені в тому, щоб отримувати «білу» зарплатню.

Може з’явитись і додаткова можливість до «старого» формату декрету. Приміром, якщо мати півторарічної дитини забажає мати заробіток і водночас доглядати сина чи дочку, то вона може укласти договір і працювати з дому. Цей формат угоди підійде і для людей з інвалідністю, які відтак дістануть більше варіантів для працевлаштування.

Щоправда, існує думка, що українці обиратимуть економію на сплаті податків, а не добровільну легалізацію. Як стимулювати людей, аби підписували угоди про дистанційну роботу, в уряді не кажуть. Мовляв, це завдання податкової реформи.

_{Страйк!}

УПЕРШЕ у трудовому законодавстві за найманими працівниками визнано право вдаватися до страйків на робочому місці.

Але оце й усе по начебто гарній демократичній новині. Бо в оновленому документі прописане право працедавця не платити зарплату страйкарям або й узагалі звільнити їх, натомість набравши нових людей, яким «усе подобається». Враховуючи все ж високий рівень безробіття в країні, особливі проблеми у роботодавця з набором кадрів навряд чи будуть.

Утім, визначено коло осіб, котрим заборонено організовувати і брати участь у страйках на робочому місці. До таких належать прокурори, судді, поліцейські, військовослужбовці Збройних сил, Держприкордонслужби і Служби безпеки України…

_{Замість післямови}

НЕ виключено, що на шляху до остаточного ухвалення парламентом законопроєкт, із огляду на його дискусійність, підправлять-підрихтують. Адже сфера трудових відносин в Україні давно потребує перезавантаження: основні положення чинного нині Трудового кодексу були ухвалені у 1971-му. Відтоді у нього вносилися лише поправки. Проте представлене урядом трудове законодавство не можна назвати таким, що відповідає потребам людей. Ось, зокрема, яку заяву зробила генеральний секретар Міжнародної конфедерації профспілок Шарон Берроу: «Уряд України став на бік олігархів та багатонаціональних корпорацій і виступив проти працівників, громадськості та профспілок. Через необережне порушення своїх міжнародних зобов’язань країна ризикує втратити вирішальну підтримку в Європі та світовій спільноті».

Щодо недостатніх соціальних гарантій найманих працівників, то з Берроу можна погодитись. А от щодо утиску прав Федерації професійних спілок України, то тут є великі застереження. На відміну від чинного КЗпП проєкт закону «Про працю» вже не містить розділу про діяльність профспілок. Саме через це останні й затіяли війну з урядом. І хоча вітчизняні профспілки при цьому піднімають на щит «знехтувані права найманих працівників», ні для кого не секрет, що справжні мотиви профспілкового спротиву криються, радше, у ймовірності втратити успадковане з радянських часів майно, членські внески, неможливості застосування корупційних схем при розподілі путівок та інші преференції.

За інформацією голови Федерації профспілок України Григорія Осового, кількість членів п’яти основних профспілок становить 9,7 млн осіб. Як порахували у профільному комітеті ВР, протягом 28 років незалежності кожен член профспілки сплачував щомісяця суму, пересічно еквівалентну трьом доларам. За рік — 36 дол., за 28 років — 1 008. «Множимо на 9,7 млн і отримуємо 9 777 мільйонів доларів. Це внески, а є ще нерухомість — сотні санаторіїв, готелів, баз відпочинку, офісних приміщень. Як кажуть, коментарі зайві.