Архів
П’ятниця,
14 лютого 2020 року

№ 11 (19759)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Проблема

Шкільний рейс

Зенон МИХЛИК.

Тернопільська область.

Старші люди пам’ятають «гігантоманію» 60-х — початку 80-х років минулого століття, коли сільські населені пункти поділили на «перспективні» й «неперспективні». Людей змушували переселятись із невеликих сіл, ліквідовували там місцеві ради, знімали зі статистичного обліку хутори, закривали початкові й восьмирічні школи, дитячі садки, ФАПи, клуби, магазини, одрізали електрику, не будували доріг з твердим покриттям, не прокладали газо- і водогонів.

СВОГО часу «сапа» централізації безжально пройшлася й хутірцями (а їх налічувалось зо три сотні) Горинської сільської ради Кременецького району. Вимушеним переселенцям, зокрема, пояснювали, що дітям буде зручніше відвідувати школу в центральному селі. Пригадую, з того приводу тодішній директор місцевого радгоспу Василь Кравець поділився враженням од туристичної подорожі до Фінляндії. Хуторів, казав, там багато, тож «шкільна» проблема, напевно, була ще складнішою. Однак держава її розв’язала в цивілізований спосіб, без руйнування родинних гнізд — учнів із віддалених хуторів підвозить таксі.

Ну, фіни можуть собі таке дозволити, багатше живуть, зауважить дехто. Хоча Україна, мабуть, не бідніша за економічним потенціалом… Але насаджені з колишніх високих компартійних кабінетів «перетворення» дотепер тривають. Щоправда, вже під егідою псевдореформ і тиском ненаситних кланів. Тож надалі зникають малі села й хутори, які щонайкраще годилися б для фермерства.

Нині мова — про деякі наслідки довготривалого й, поза сумнівом, добре координованого погрому українського села… Ідеться лише про шкільні автобуси, яких не вистачає, аби з тих закутків, які ще чіпляються за життя, нечисленні гурти дітвори могли вчасно потрапити на уроки. А транспорту потрібно буде більше, бо закладів освіти іще поменшає. У січні цього року Верховна Рада ухвалила новий закон про середню освіту, який, зокрема, «лімітує» кількість учнів у класі — не менше п’яти. Інакше фінансування з державного бюджету припиняється.

Уже чути попередження: школи, в яких менше 30 учнів, закриватимуть цього року, а через два — ті, де не набереться їх півсотні. Якщо все піде «за планом», то у ближчі три роки в Україні перестануть функціонувати 3427 закладів освіти, майже 20 тисяч педагогів потребуватимуть працевлаштування.

Можливо, ту лавину дещо стримає децентралізація — долю малокомплектних шкіл мають право вирішувати місцеві органи влади. Тобто можуть їх залишити, якщо вважатимуть за потрібне, проте мають забезпечити необхідне фінансування. Коли ж власних ресурсів у громад недостатньо, тоді вихід один: школу — на замок, дітей — в автобус і гайда до іншого села, де повнокомплектна школа. Зокрема на Тернопільщині торішнього Першовересня не пролунав дзвоник іще в 16 школах, позаяк «призупинили діяльність», 11 стали філіями так званих опорних закладів.

У тому сумному явищі, вважають в управлінні освіти і науки Тернопільської ОДА, все ж є позитив: у повнокомплектних школах вищий рівень освітніх послуг. Бо в малокомплектних не рідкість, що вчителі викладають по кілька предметів, приміром, математику, географію, ще й англійську. Тому краще підвозити учнів у заклади, аби могли дістати ґрунтовніші знання.

І тут постає питання: чим підвозити? Шкільний автобусний парк в області, за останніми розрахунками, потрібно поповнити ще 40 одиницями техніки.

— Ті цифри будуть змінюватись, адже залежать від кількості шкіл, — зауважує заступниця керівника управління освіти і науки ОДА Ганна Зварич. — На сьогодні маємо 120 малокомплектних, а скільки залишиться… Вирішальне слово за Мінфіном: як фінансуватиме. Наразі рухаємось у бік створення опорних шкіл. А до них треба буде підвозити більше дітей. Тобто зростатиме потреба в транспорті.

В умовах децентралізації про регулярне безоплатне перевезення учнів до місць навчання і додому мають дбати також органи місцевого самоврядування. Однак, скажімо, Великодедеркальська ОТГ Шумського району наразилась на перепону: школу на її баланс райвідділ освіти передав, а от автобус, що підвозив дітей, залишив у своєму віданні. Навіть змінив його маршрут — до іншого НВК.

— Але ж у нашій школі навчається 257 учнів, вона має стати опорною, — запротестували батьки школярів. Тим паче, кажуть, маршрут цього транспортного засобу визначила державна програма «Шкільний автобус», згідно з якою у жовтні 2016-го він прикотив до Великих Дедеркалів першим же рейсом. Зрештою, тамтешню його «реєстрацію» посвідчує відповідний сертифікат.

У райвідділі освіти з таким аргументом не погодилися. Мовляв, крім державних коштів, на придбання автобуса були використані й гроші з районного бюджету. В ОТГ на те відповіли, що до співфінансування немалою мірою доклалося і ТОВ «Шумськ АГРО» — найбільший платник податків Великодедеркальської сільської ради.

Край дискусії нещодавно поклали депутати Шумської ра­йонної ради — на позачерговій сесії вирішили передати автобус у комунальну власність об’єднаної сільської громади.

Поки що, каже голова Великодедеркальської ОТГ Іван Данилюк, шкільний «Еталон» встигає підвозити учнів. Однак навантаження збільшується: спершу доправляв на навчання 75 дітей, а тепер — 131, вже з чотирьох сіл. Графік руху напружений, не для всіх зручний. Скажімо, школярі з Радошівки і Мізюринців мусять прокидатися раніше, а потім, поки автобус наступним рейсом привезе учнів з інших сіл, годину чекають дзвоника на урок.

Згідно з Перспективним планом розвитку, до ОТГ приєднаються ще кілька сіл, прогнозується, що загальна кількість населення зросте до 8-10 тисяч осіб. У Великих Дедеркалах передбачено створити опорний освітній заклад. Ось тоді навряд чи вже впорається зі своїми «обов’язками» єдиний шкільний автобус, неодмінно треба буде придбати ще один. Цього разу — на умовах співфінансування держави і місцевої громади, а не району.

— По-різному вирішують це питання громади, які взяли на себе відповідальність за підвезення до шкіл учнів і педагогів, — каже Ганна Зварич. — Переважно обходиться без конфліктів, бо що ж тут ділити? Ось гарний приклад. Автобус, який був придбаний коштом бюджету Зборівської районної ради, підвозив дітей із Кобзарівки. Однак у ході децентралізації вона «покинула» межі району — ввійшла до складу Тернопільської ОТГ. Зборівська райрада, зваживши на потреби вже «не свого» села, все ж залишила автобус йому.

Спроможніші об’єднані територіальні громади беруть шкільний транспорт на свій баланс, а в кого ж можливості скромніші, домовляються із владою у районах — оплачують вартість пального чи ще якось. Добираються школярі також рейсовими автобусами приватних підприємців, з якими відділи освіти укладають угоди про фінансування.

Головне: дорога (майже в буквальному розумінні цього слова) до хороших знань повинна бути зручною, без жодних перешкод для всіх дітей.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Заохочують обирати Україну
Читати
Пообіцяли газознижки
Читати
Не дотримуються закону
Читати
Ще один «безвіз»
Читати
Скоро в море
Читати
Квитанцій не треба
Читати
Курили менше
Читати
Європа перспективніша
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове