Березень

Cторінку підготував Микола ЮРЧИШИН.

Людина великого серця

ПОСТІЙНИМ передплатникам «Сільських вістей» добре відоме прізвище Сергія Миколайовича Скоробагатька — журналіста-енциклопедиста, патріота і громадянина й узагалі людини великого серця і доброти, яка справді жила за Божими заповідями.

Великої популярності зажила серед читачів започаткована ним сторінка «Пост здоров’я». Матеріали для неї добував з інтерв’ю із вітчизняними лікарями-практиками, вченими, а також із популярних вітчизняних джерел.

А ще Сергій Миколайович чудово знався на історії. Впродовж десятиліть у своєму робочому кабінеті зібрав таку багатющу бібліотеку, якій може позаздрити навіть крайова книгозбірня. Залишив після себе чимало воістину унікальних і раритетних видань. Енциклопедії, найновіші дослідження в різних галузях знань, книги, присвячені окремим історичним періодам чи надскладним проблемам, про найцікавіші знамениті постаті — все в нього було читане і перечитане. Здається, що й знав він усе, принаймні в більших, повніших обсягах, ніж про це знають інші. В тому числі й опоненти його історичних публікацій, які часом вели з ним листовно дискусії. І все ж події новітньої історії України, як-от загибель студентів під Крутами, голодомори, масштабні більшовицькі репресії, — то не тільки знання, а і його особистий біль. Сергій Миколайович не пропускав жодної нагоди, щоб ушанувати жертв сталінізму в Биківні, побувати на молебні за померлими від голоду.

Була й така стихія душі Сергія Скоробагатька — рідна природа. Щомісяця він плекав тематичну сторінку «Календар»...

Загалом, про що б не писав Сергій Миколайович, його прізвище було візитівкою щиросердності, толерантності й вивіреності фактажу. Це найперша ознака великої поваги до читача. Він якось сказав: «Читачі «Сільських вістей» стали моєю великою родиною». Поза сумнівом, у кожного читача в серці і досі жевріє часточка його душі.

Цікаво знати

Завбачальники погоди

ПОЯВА календарів погоди пов’язана з першими спробами людей систематизувати результати спостережень за відповідними природними явищами. Ще у V столітті до н. е. грецький астроном Метон запровадив звичай виставляти на міських майданах-агорах мармурові таблиці, на яких позначалися важливі зміни погоди і дати спостереження (щоправда, без зазначення року). Ці таблиці звалися парапегми, і ними користувались як прогностичними зведеннями.

Пізніше в різних країнах поряд із календарями різноманітного призначення (астрономічними, релігійними, астрологічними та ін.) почали укладатись і календарі погоди. У них наводилися відомості про атмосферні процеси в різні дні року, сезону, місяця й тижня.

За аналогією до календарів, які вказували майбутній уплив зірок, планет, робили прогноз природних явищ і навіть передбачення людських доль, календарі погоди містили дані з відповідної галузі «небесної канцелярії». Наприклад, Метон твердив, що в погодних явищах існує 19-річний цикл, а його співвітчизник Евдокс, який жив дещо пізніше, виявив чотирирічну періодичність.

Календарі погоди існували й у Давньому Римі (наприклад, календар Колумелли). Були вони і в Індії (там робилися цікаві спроби завбачати час початку мусонних дощів). Розквіт же захоплення ними припадає на пізнє Середньовіччя і наступні століття. У витворах цього типу було мало прикмет, котрі мали б практичне значення, таких, як у «Книзі природи» (1340 р.), де Конрад фон Мегенберг зазначає, що гало віщує дощ. У «Правилах пастуха з Бенбері», оприлюднених членом Лондонського королівського наукового товариства Клеріджем 1744 року, поряд із рядом помилкових тверджень містяться й кілька цілком обґрунтованих прикмет. Найвідомішим став календар XVIII століття Якова (Джеймса) Брюса (1699-1735). Витяги з нього систематично публікувалися в Росії до 1917 року, а в деяких країнах їх продовжували друкувати у настінних календарях, подекуди й у газетах, аж до середини XX століття. Практична користь від таких публікацій була вельми сумнівна, але, як кажуть нині, «піпл ковтав». За своєю суттю відомості, які можна здобути з Брюсового календаря, псевдонаукові, як і витвори інших авторів довготермінових прогнозувальних посібників. Більшість їх — плід добросовісних помилок, але інколи й спекуляцій на людському неуцтві та гострій потребі загалу знати майбутню погоду. В цьому зв’язку нагадаю ще раз старий анекдот (який, утім, дуже скидається на бувальщину):

— Тату, отут у календарі надруковано: «Погода за Брюсом — дощ». Хто такий Брюс?

— Був такий учений, 200 років тому з гаком, погоду завбачав.

— Як же він 200 з гаком років тому міг знати, що сьогодні буде дощ?

— Ну тому сьогодні дощу й близько немає!

Сергій СКОРОБАГАТЬКО.

2014 рік.