• Геополітика

Близький Схід таки близький

Михайло ГУБАШ.

Минулого четверга пізно ввечері турецькі підрозділи в провінції Ідліб потрапили під авіаудари. Внаслідок атаки загинуло понад три десятки турецьких військовослужбовців, ще близько 40 були поранені. У відповідь Туреччина почала масований обстріл сирійських позицій. Оскільки Туреччина є членом НАТО, не без того, що й Європа, і США можуть бути втягнуті у нове військове протистояння. А Україна?

АТАКА з повітря сталася на південь від міста Ідліб, де базуються опозиційні до президента Сирії Башара Асада сили, яких військово підтримує Туреччина. Її війська були розміщені на одному з 12 спостережних постів, створених за домовленістю з Росією про деескалацію. Спочатку під авіаудар потрапив турецький військовий конвой, який прямував до поста для поповнення запасів, а трохи згодом було завдано удару по будівлі, де базувалися військові безпосередньо на посту. У відповідь Туреччина почала масований обстріл сирійських позицій в Ідлібі, нейтралізувавши понад 300 прихильників Б. Асада.

Відразу після авіанальоту постало запитання про роль Росії у нападі. Адже останніми тижнями саме її літаки завдавали більшість авіаударів у цьому районі, та й дії асадівських сил значною мірою узгоджуються з росіянами. Втім, Росія цілковито заперечила свою участь у атаці на турецькі сили. Міноборони РФ запевнило, що російські літаки не брали участі в операції. В офіційній версії Кремля також ідеться про те, що турецькі військові, які потрапили під удари, «перебували серед терористів», котрі нібито готували наступ проти сил Асада. Мовляв, саме їх і атакувала сирійська армія.

У відповідь міноборони Туреччини категорично спростувало пояснення РФ. В Анкарі заявили, що у момент повітряного удару у визначеному секторі не перебували жодні збройні угруповання сирійської опозиції, а тільки турецькі військові, і росіяни про це знали.

Інцидент викликав неабиякий резонанс у світі. Адже Туреччина є членом НАТО. Відповідно постає запитання: чи означає ця атака, що Сирія за підтримки Росії здійснила напад на весь блок і тепер їй мають оголосити війну всі держави альянсу включно зі США? А якщо ні, то чи не означає це, що альянс відмовляється виконувати свої зобов’язання?

Запитання дуже серйозні, бо відповіді можуть уплинути на долю всього світу. Втім, формально, з точки зору міжнародного права, турецькі війська у сусідній Сирії не є захисниками своєї країни. Ця військова операція проводиться без санкції ООН і навіть без підтримки НАТО. Та ще й на чужій території. Тому задіяти відому статтю 5-ту Вашингтонського договору НАТО про колективну оборону нема приводу.

Звісно, це не означає, що альянс стоятиме осторонь збройної суперечки з участю свого союзника. Країни — члени НАТО одностайно заявили про засудження дій РФ і Сирії та про підтримку мирних переговорів, якщо ті почнуться. Але поки що не більше.

У зв’язку з ескалацією в Сирії, загострилася ще одна стара проблема, пов’язана з біженцями. Анкара за домовленістю з ЄС і за рахунок його фінансової допомоги утримує у себе три з половиною мільйони мігрантів з Близького й Середнього Сходу. Після останніх подій до країни в пошуках притулку може прибути ще один мільйон. І Туреччина заявила, що не зможе стримувати цей людський потік від потрапляння до Європи.

Так, трохи схоже на шантаж, мовляв, допомагайте нам активніше у нашій «обороні» від режиму Асада, інакше доведеться мати справу, тобто проблеми, з мільйонами мігрантів. Це не нова тактика лідера Туреччини, який балансує поміж великими державами в обороні інтересів своєї країни. Америку він шантажує подальшим співробітництвом із РФ у галузі озброєнь, Росію — перекриттям проток Босфор і Дарданелли, Європу — біженцями-мігрантами. Ердоган у відстоюванні національних інтересів уміло грає на цьому вже не перший рік. За що його інколи ставлять у приклад українським політикам і можновладцям. От тільки б не догрався…

Як зауважив політичний аналітик Віктор Каспрук, «ще донедавна міжнародна політика була схожа на шахи — добре подумай, перш ніж зробити наступний хід. Тепер вона все більше скидається на покер — не важливо, які у тебе карти, важливо, як ти тримаєшся. Власне, такий «прогресивний» підхід Путін уперше запровадив, анексувавши український Крим і окупувавши частину Донбасу, а тепер він його переносить і на Сирію».

Що ж до лідера Туреччини Реджепа Ердогана, то він має великі геополітичні амбіції і хоче відчувати себе гравцем світового класу, котрий вирішуватиме долі інших країн нарівні зі світовими державами.

Зрозуміло, що ситуація, коли між Туреччиною та РФ може виникнути справжня війна, неабияк зацікавила деяких українських діячів. Вони сподіваються, що збройне протистояння другої в світі і другої в НАТО армій може мати позитивний вплив на долю Криму, тобто його повернення до України. Мовляв, ослаблена путінська імперія не матиме сил і достатньо ресурсів, щоб продовжувати свою затяжну українську авантюру. Так, тактично Туреччина сьогодні є «союзником» України, але чи надовго? Адже, не погоджуючись з окупацією Російською Федерацією українського Криму, Анкара водночас вибудовувала партнерські відносини з Москвою.

Втім, інші їм заперечують: так — ворог нашого ворога є нашим другом. Проте, з огляду на імперський дух, який не витравлюється століттями, що «брати», що «друзі» дбають передовсім про своє. Тож не без того, що в разі зіткнення двох потуг наш анексований Росією півострів може стати не українським, а… турецьким.