Архів
Вівторок,
24 березня 2020 року

№ 22 (19770)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну
  • Історія і сучасність

Дзвони пам’яті

В. ПОЛІЩУК.

Черкаська область.

Село Скибин, що на Черкащині, — найбільше у Жашківському районі. Перші згадки про нього належать до ХУІІ століття. У ті часи село ховалось у дубових лісах, де водилося багато звірини. Мабуть, це й провокувало спустошливі набіги татар, турків, поляків.

НИНІ вулиці Скибина наче за чиєюсь вказівкою, розкинулися на шести пагорбах, що тягнуться до западини в центрі, якою протікає безіменна річечка. Вона перерізає стародавній шлях на південь. Ним чумаки колись їздили до моря по рибу і сіль. Щоразу їм доводилося шукали брід через річку. Та ось такий собі Скиба — житель містечка Ставище — збудував тут греблю, догодивши і людям, і собі. За переїзд він брав платню. Відтоді цю місцину почали називати Скибова Гребля, а згодом Скибів Хутір.

Поселення швидко розросталося. Згідно з архівами, першу церкву тут збудували у 1667 році. Через роки її розібрали, весь матеріал продали у сусіднє село. Натомість 1765 року в Скибині (так відтоді зветься село) збудували дуже гарний великий храм. Він височів на пагорбі, добре видимий зусібіч. Біля храму розмістили павільйон на дубових п’ятиметрових колонах, які утримували великий дзвін завважки з тонну. Звук цього дзвона було чутно у всіх сусідніх селах. Він сповіщав про набіги на село, закликаючи людей готуватися до оборони. А також повідомляв про місцеві приключки — пожежу, похорон.

На високому куполі храму розміщувалися менші дзвони. Їхнє призначення і мелодії були зовсім іншими. Вони кликали до служби Божої, сповіщали про вінчання молодят. Церковний передзвін налаштовував на урочистість, єднав селян, розповідали старожили.

Коли до влади прийшли комуністи, церкву закрили, батюшку заслали на Соловки. За якийсь час з церковного приміщення зробили комору. Зерно тут не тільки зберігали, а й просіювали — пилюка товстим шаром устеляла стіни й місце, де колись був золотий іконостас.

У 1940 році голова сільради Петро Загарія за вказівкою «згори» звелів зруйнувати храм, щоб і сліду не лишилося. Одного за одним викликав до себе жителів села, наказуючи братися до руйнування, але люди відмовлялися. Та все ж один таки знайшовся.

Розібрані матеріали склали у штабелі, окремо розмістили церковні дзвони.

А потім грянула війна. Зайнявши Скибин, фашисти вивозили нашу молодь, а також чорноземи… Звісно, не пройшли і повз старовинні дзвони — забрали.

Як відомо, уряд переможеної нами Німеччини обіцяв повернути всі вивезені з України історичні цінності. Проте наших дзвонів не вернули. Ми попросили посольство Німеччини, що у Києві, з допомогти їх розшукати. Одержали відповідь, що їхній слід загубився, відшкодувати їхню вартість відмовилися. Куди звертатися далі, не знаємо.

Час губить, стирає спомини. Через байдужість руйнуємо і втрачаємо багато — навіть свою історію. Коли ж спам’ятаємося?

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Продовжуємо виходити
Читати
Доставку не припинятимуть
Читати
Втрата
Читати
Заощадимо на зниження
Читати
Маємо власний доробок
Читати
Безробіття посилиться
Читати
Довелося згорнутися
Читати
Європа — головний партнер
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове