Наша пошта

• Про тих,  хто поруч

Сила материнської молитви

Ярослав ЯЦЕВСЬКИЙ,

Наталія ШПИЛЬОВА.

м. Тараща

Київської області.

Фото Ярослава Яцевського.

УСІ матері, чиї сини-воїни захищають Україну від російського агресора на Донбасі, заслуговують на особливу шану і повагу лише за те, що їхні діти боронять суверенітет нашої держави. Тільки їм відомо, скільки пережито, скільки ночей недоспано в очікуванні дзвіночка або вісточки.

Син — таке коротке слово, а скільки місця займає в серці матері! Про це знає Олена Василівна Зеленська, жителька села Велика Березянка Таращанського району, що на Київщині. Свого Ярослава вона, вчителька, як і решту учнів, навчала багатьох чеснот, зокрема й відповідальності за кожне слово, вчинки перед людьми. Завдяки старанності у молодого чоловіка гарно вибудовувалося життя. Він служив за конт­рактом у 72-й ОМБр ім. Чорних Запорожців у м. Білій Церкві. І раптом... неоголошена війна з боку Росії. У жовтні 2014-го старший солдат, старший оператор зенітних ракет малого радіуса дії у складі вищеназваної військової бригади вирушив на Херсонщину, а потім у м. Краматорськ. Та не знала мати, що її син був у самому Дебальцевому, де відбувалися найзапекліші бої. Аби психологічно її не травмувати, рідні не казали, що Ярослав виконує там бойове завдання. Проте вона відчувала серцем: із її кровинкою щось не так, — і сни були тому підтвердженням.

Той рік для Олени Василівни став найдовшим у житті. Подумки повсякчас була разом із сином. Щохвилини очікувала його телефонного дзвінка. І хоч зазвичай його голос звучав бадьоро, мамине серце сприймало все: і радість, і біль. Олена Василівна вставала з молитвою і лягала спати з нею, щоби Ярослава і його друзів не забрала сліпа смерть. А ще організовувала збір і відправку теплих речей, харчових продуктів, дитячих листів, оберегів і подарунків. Мама-волонтерка — так про неї казали в селі. Це була війна на двох.

Тільки святою молитвою мати могла зарадити своїй дитині. Нехай нечутно, нехай про себе, але вона лунала завжди. Це вже потім Ярослав розповів, що у нього та у п’яти його побратимів з’явився другий день народження — 16 лютого. Під час одного з обстрілів снаряд «граду» розірвався над бліндажем, у якому перебували хлопці. Донині вони вважають справжнім дивом, що залишилися живими.

Не можна не згадати ще одного епізоду тієї пори, коли вся Україна очікувала повідомлень із гарячого Донбасу. У лютому 2015-го навколо Дебальцевого утворювався другий Іловайський котел. Сім’я Зеленських не пропускала жодного випуску новин. 18-го числа в одному з репортажів батьки впізнали синового товариша Сергія Фещенка із села Салиха, який дуже переживав, що там залишився його бойовий побратим — Ярослав Зеленський. Що коїлося з батьками, словами не переказати.

...Для Ярослава Зеленського і його мами Олени війна вже закінчилась. Але у їхній пам’яті дуже багато такого, про що не дізнається ніхто. Яким був той жах Дебальцевого! На чиїй совісті смерть синів України? Це вже хай розсудять несхибні судді, ім’я яким — Бог та історія... Справжня, а не писана на замовлення. Нинішня історія цієї війни, як мозаїка, розсипана по скалках у пам’яті наших звитяжців — атовців. А за кожним із них стоїть янгол-охоронець і всесильна мамина молитва.