Виживайте, як можете

Зенон МИХЛИК.

«Чотирьом десяткам племінних рисаків і ваговозів державного кінного заводу «Ягільницький» загрожує смерть від голоду: мізерні запаси кормів закінчуються, а земля, на якій можна було б їх вирощувати, — у чужих руках. І ніхто цим не переймається», — надіслала схвильованого листа до Офісу президента зоотехнік підприємства Марія Жежер.

— ОДНАК із відповіді, яку я нещодавно отримала, випливає, що все йде законним шляхом, — у розпачі Марія Іванівна. — Мовляв, збанкрутілим підприємством тепер «опікується» арбітражний керуючий, тобто ліквідатор. Отже, перспектива плачевна.

_{Були «діла»...}

АЛЕ Ж у Ягільниці — єдине (!) в Україні селекційне гніздо арабської чистокровної породи. Також є ваговози, які в державі визнані чемпіонами породи. Та за умов, коли вони від голоду ледве на ногах тримаються, вести мову про племінну роботу якось недоречно.

Для збереження генетичного потенціалу цінного поголів’я держава свого часу виділила Ягільницькому конезаводу в постійне користування 3,5 тис. га землі. Отож на виплеканих місцевими конярами рисаках українські спортсмени часто демонстрували прекрасні результати на міжнародних змаганнях найвищого рангу. До речі, Марія Жежер у минулому — вдатна наїзниця, кандидат у майстри спорту. На базі заводу працювали гуртки верхової їзди для дітей і дорослих.

Ягільницькі коні мали добру славу й за кордоном. Леонід Кучма під час президентського візиту на Тернопільщину отримав у дарунок породистого скакуна Грифа. Невипадково, подейкують, після цього керівник кінного заводу Петро Стефаняк перескочив у вище «сідло» — крісло голови Чортківської райдержадміністрації. Потім повернувся на завод і директорував ще кілька років…

— Він і накоїв нам «ділов», — скрушно мовить Марія Жежер. — Роздав державну землю по сільських радах, а ті — в оренду великому агробізнесу. Тепер важко знайти кінці. Пам’ятаю, на зборах голосували, аби залишити 300 гектарів для ведення конярства, проте відповідний протокол кудись зник. Мабуть, ту землю верхівка між собою тихенько розтягла. Тож на сьогодні завод навіть пасовища не має, залишилося 14 гектарів під іподромом. Коні як на острові.

«Колишній директор Ягільницького конезаводу П. О. Стефаняк, перевищивши надані йому повноваження, в 2001 році передав Милівецькій сільській раді земельну ділянку загальною площею 101,6 га, а сільська рада всупереч нормам чинного законодавства, без оформлення належних документів, передала її у тимчасове користування (оренду) філії ЗАТ «НВП «Райз-Агро», — читаємо в одному із судових документів. Наголошується: ні Мінагрополітики, ні Кабінет Міністрів України дозволу на вилучення в підприємства землі та передачу її з державної до комунальної власності не надавали. Однак Феміда цього не помітила.

А ось ще одна судова справа: завод (вже за іншого керівництва) домагався визнати недійсним аналогічне рішення Улашківської сільської ради. Йшлося про передачу за такою ж схемою закритому акціонерному товариству «Науково-виробниче підприємство «Райз-Агро» 432,1 га ріллі, 23,5 га сіножаті та 20 га пасовищ державного підприємства. Проте суд знову відмовив позивачеві, хоча той переконував, що в оборудках був особисто зацікавлений колишній директор конезаводу, який діяв без згоди урядових інстанцій і трудового колективу.

Щоправда, проти Стефаняка порушувалися кримінальні справи. Зокрема, люди стверджували, що він підробив протокол загальних зборів і в жовтні — листопаді 2001 року передав у віддання сільських рад Чортківського району 2743,4 га закріплених за кінним заводом державних земель. Досудове слідство за фактом перевищення посадовцем своїх повноважень і вчинення ним службового підроблення то зупинялося, то поновлювалося, зрештою прокуратура Борщівського району в 2009 році справу закрила «за відсутності ознак вищевказаних злочинів».

_{Iнвестор зайшов — землю собі прибрав}

А ЗАВОД-БАНКРУТ продовжив своє мученицьке існування «за відсутності ознак» можливого повернення землі. Частину її розпаювали, але в основному орендували інвестори — ЗАТ «Райз-Агро», ПрАТ «Райз-Максимко», ТОВ «Ямниця»… У них із часом опинилася більша частина заводських коней.

— Ті фірми лише назви змінюють, а власник один — агрохолдинг «Укрлендфармінг», — пояснила Марія Жежер. — Як хазяїн — утримував коней, а ми у нього довгий час працювали. Але минулого літа всіх коней, які належали йому (раніше забрав їх у підприємства за борги), розпродав, мовляв, конярство збиткове. Заводу ж залишив 40, що вважалися ще «державними». А в нього залишилася земля, бо угода оренди укладена до 2025 року. Тож завод не може її повернути раніше, щоб передати в обробіток іншому орендареві, який би погодився кормами підтримувати наших коней, зберіг би їхню генетику. Словом, конезавод без землі тепер нікому не потрібний. Залишилися два конюхи, три сторожі і я, від початку року — без зарплати. Та найбільше шкода коней. Вони ж не розуміють, що вже немає чим годувати, іржуть до тебе, голодні… З глузду можна з’їхати!

Од ліквідатора, каже Марія Іванівна, одна порада: хочете мати зарплату — продайте коня. Може, прислухалася б, але де нині знайти покупця? Країну охопив коронавірус, не до коней…

Маємо з цим погодитись. Хоча й раніше, зауважимо, в державі галузь не дуже голубили, в останні десятиліття навіть цілеспрямовано «підганяли» до краю урвища — банкрутства. На цей рік призначена приватизація ДП «Конярство України», яке, за словами заступника міністра економрозвитку Павла Кухти, має найбільший земельний банк серед аграрних господарств, що мають піти з молотка, — 50,6 тис. га. «Коли підприємства будуть готові й перейдуть до Фонду держмайна, то щойно відкривається земельний ринок — їх одразу можна буде приватизувати», — сказав чиновник.

Як розпорядяться землею нові власники, чи вділять щось коням? Тимофій Милованов, коли очолював Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, наставляв: «Маємо знайти власників, подивитись, хто сьогодні в Україні хоче займатися конярством, прописати умови, що конярство потрібно розвивати. Чи знайдеться покупець? Я думаю, що знайдеться. Якби я не був міністром, може, й сам би почав».

Нині, як мовиться, карти йому в руки. Та чи захоче ексміністр «почати» із Ягільницького конезаводу, який, ніби наречена без приданого, не має землі?

_{В одному «мерсі» — цілий табун}

— Але хіба через те, що безземельний, конче треба ліквідувати завод із племінними тваринами? — хапається за соломинку Марія Жежер. — Може, знайдеться інвестор, який щось придумає, аби прибутки були. Ось у сусідньому Борщівському районі поляки викупили занедбану ферму, привели до ладу й поставили там 20 коней. Щоліта організовують туристичні тури — приїздять гості з Польщі, Німеччини, Нідерландів, мандрують верхи за кількома маршрутами, адже в нас мальовнича природа, відомі на цілий світ печери.

Либонь, і справді це був би вихід, подумалось. Якщо якомусь багатієві сподобається така ідея, то дорослого коня, каже зоотехнік, можна придбати за 55 — 60 тисяч гривень. Отже, прикидаю, 40 збережених на заводі елітних коней обійдуться покупцеві максимум у 2 млн 400 тис. грн. Цілий табун!

«Непідйомна» сума? «Мерседес», який недавно придбав глава президентського Офісу (звідки, нагадаю, надіслали Марії Жежер формальну відповідь), коштував більше — 3 мільйони. Тобто зосталося б ще й на корм.