Дуже тривожна весна

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

На фото автора: агроном Юлія Ісечко перевіряє стан озимини на полі у Первомайському районі Харківщини. Посіви тримаються на останній волозі, що дивом збереглася в землі.

Коли заходиш під час карантину в супермаркет і дивишся на ятки з овочами, то створюється враження, ніби ти не в Україні живеш. Молода капуста з Албанії, картопля з Білорусі, молода картопля з Єгипту чи Ізраїлю, часник із Китаю, кабачки з Туреччини. Помідори також із-за Чорного моря. Щоправда, є і наші томати, «чері» називаються, але вони дорожчі заморських. Огірки — половина на половину: наші й іноземні. І при тому ми хвалимося, що володіємо чвертю світових запасів чорноземів, а наші люди найроботящіші.

_{Супермаркетам не цікаво}

ТОДІ де ж наші овочі й фрукти? Раніше їх повно громадилося на харківських ринках: огірки, редиска, молода капуста. Трішки пізніше — черешня, персики, пахучі огірки й помідори з відкритого ґрунту. Не лише з-під Змієва чи приміських сіл Харкова, а й із Мелітополя, Херсона… Молоду капусту везли із Закарпаття, яке ближче, ніж Албанія.

То була продукція, вирощена переважно невеликими фермерськими господарствами та на селянських обійстях. Де воно все поділося? Якщо слідувати за законом збереження енергії, то якщо ринки закрили, то все це повинно з’явитися у супермаркетах, але його там катма, бо…

Голова обласної асоціації фермерів і землевласників Світлана Гапоник пояснює це тим, що супермаркетам не цікаво мати справу з невеликими виробниками овочів чи іншої сільгосппродукції. Ця структура працює як? Супермаркети зацікавлені, аби продукція до них ішла безперервним потоком, щоб не сталося так, що якогось дня в овочевому відділі не виявилося огірків чи молодої капусти. А невеликі фермери й тим паче одноосібники цього здебільш забезпечити не можуть. Отож, оголосивши карантин і закривши ринки, держава поставила останніх на межу виживання.

Світлана Гапоник уважає, що склалася б ліпша ситуація, якби фермери, а надто невеликі виробники сільгосппродукції об’єднались у відповідні кластери, щоб мати вагоміше слово і в супермаркетах, і на ринках. Однак така кооперація в Харківській області поки що є лише на язиці чиновників та керівників органів самоврядування, а не в реальності. Про кооперативи говорять уже понад десять років, проте далі розмов справа не рухається. Коли ж, на думку голови асоціації, відкриють ринки, то все повернеться до старого. Бо селяни бояться: якщо вони щось там зареєструють, то з них почнуть дерти три шкури. Тобто виживають, хто як може.

_{Молочар у рукавичках}

У ФЕРМЕРА з Дергачівського району Юрія Жигаліна 13 корів, молоко від яких він продає постійним покупцям. Доїть доїльним апаратом, охолоджує і розвозить по односельцях. Дотримується карантину: у двір не заходить, працює в масці й рукавичках. Корова ж у селі тепер рідкість. Старшим, каже, важко худобу тримати, а молодші лінуються. Нині навіть пастуха вдень із вогнем не знайдеш.

Є в пана Юрія і набагато більша проблема, яка з’явилася ще задовго до карантину. Річ у тому, що 50 га землі, яку надала держава в користування для ведення фермерського господарства, були оформлені на батька. Коли його не стало, то цю землю відібрали. Бачте, за нашими законами людина, яка десятиліття пропрацювала на землі, годувала земляків, не має права успадкувати так звані фермерські гектари. Отож у Юрія Андрійовича залишилася тільки земля, яку він орендує у власників паїв. А останні можуть піти до іншого орендаря або продати свої наділи у світлі запровадження ринку землі. Він цікавився, кому дісталася батьківська земля. Виявляється, її порізали по 2 га нібито для ведення особистих селянських господарств. А ті селяни не місцеві, а з Дніпропетровської, Запорізької та інших областей. Ніби ж і по закону все, але закон той як дишло. Ні для кого не секрет, що дуже часто землю надають начебто для особистих господарств, а потім вона опиняється в оренді у великих землевласників. Отож було у фермера 25 корів, з телицями й телятами, траплялося, доходило до 70, а тепер лише 13.

Правда, те, що ринки закрили на карантин, його не зачепило. Коли мав більше корів і надоював великі об’єми молока, то продавав, звісно, більшу його частину на ринках. Тепер, уважає, нема сенсу це робити.

Там завелися мародери, містове велике, а високоякісне молоко, без хімії, на своїх кормах, ціниться дешево, підсумовує трудівник.

_{Доводиться позичати}

МОЛОДИЙ фермер із Нової Водолаги Ольга Лялюк стверджує, що такої тривожної весни, як нині, ні вона, ні знайомі фермери не пригадують. Її господарство «Мар’їн сад» вирощує полуниці, малину, ожину, лохину, жимолость. Зараз, поки ще не піднялися бур’яни, справляються з восьмигектарним полем самі. А в пору збору ягод, звісно, треба буде наймати людей. Те, що в земляків продірявилися кишені, пані Ольга розуміє з того, що вже зараз до неї телефонують люди та питають, чи є робота. Хоча в минулі роки працювати на полі під сонцем охочих було небагато.

— А раз у людей грошей катма, то хто купуватиме мої ягоди?— риторично запитує вона.

У фермерському господарстві «Прогрес», що в Богодухівському районі, яким керує Віктор Синельников, на 250 гектарах вирощують просо, ячмінь, кукурудзу, сою, кореандр, гірчицю. Чоловік говорить, що навесні, коли закінчують сіяти, завжди не вистачає оборотних коштів. У фермерів, в яких мало землі, завжди існувала проблема з кредитами, а в період карантину вона стала ще відчутнішою.

От відсіявся фермер і вийшов на нуль. Купив чоловік торік деяку техніку, так за одну двадцятип’ятивідсоткову компенсацію одержав, а за іншу — ні. А кредити потрібно віддавати, хоча й карантин. Така ситуація, що ніби і близько берег, а ще треба до нього допливти. Банки не дають кредитів, доводиться позичати по добрих знайомих.

— А ще й така посуха!— хвилюється фермер. — Нещодавній дощ просочив водою землю лише на 2 см.

Керівник фермерського господарства «Київська Русь», що у Первомайському районі, Ірина Брадіштян погоджується, що карантин додав проблем. Головна контора працює у віддаленому режимі, але ж на документи дистанційно печаток не поставиш і в полі не попрацюєш. На току також доводиться розтягувати процес підготовки зерна до посівної, щоб одночасно там перебувало небагато людей.

А ще вони створили невеликий механізований загін, який надає послуги в пору посівної та жнив комбайнами, тракторами, сівалками. Працювали в Сумській, Чернігівській, Полтавській і навіть Вінницькій областях на полях фермерів. Переживали, чи пропустять їх через обласні кордони, адже угоди на надання послуг були укладені ще до карантину. Однак поки що проблем із цим не виникало.

Проте набагато більше, ніж карантин, пані Ірину, як і більшість фермерів області, непокоїть спрагла земля, яка починає репати.