• Проблема

Що там у дворі

Зенон МИХЛИК.

Хмельницька область.

Минулого року порівняно з попереднім у господарствах усіх категорій Хмельниччини знову поменшало ВРХ, зокрема корів. Отож у департаменті агропромислового розвитку ОДА прогнозують черговий спад у виробництві молока та вирощуванні м’яса. Стабільним залишається лише диспаритет між собівартістю тваринницької продукції та реалізаційною ціною, який є основним гальмом розвитку галузі.

ЗДАЮТЬ позиції не тільки великі товарні комплекси, а й надійний тил АПК — домогосподарства подолян. Хоча торік держава їм фінансово підсобила: понад 12 тисяч обійсть одержали 37,3 млн грн дотаційних коштів за плекання молодняку великої рогатої худоби, 9,5 млн грн пішло на здешевлення закупівлі племінних тварин і генетичних ресурсів, іще 33,5 млн грн — на утримання корів.

Проте спад поголів’я худоби в області має місце й надалі. І така ж картина загалом по Україні. Тож в уряді дійшли висновку: подібні стимули неефективні, тому не варто даремно переводити гроші. Й рубонули з плеча — закрили дотаційну «лавочку» для фізичних осіб. Натомість вирішили скерувати 1 млрд грн на підтримку тваринницьких комплексів і ферм, що належать великим гравцям галузевого ринку.

Своєрідно відреагували на цю новину в департаменті агропромислового розвитку Хмельницької ОДА: «Наші виробники самі, власними рішеннями щодо скорочення поголів’я сприяли скасуванню дотації. А це понад 80 млн грн, які могли б працювати на розвиток агропромислового комплексу та в цілому розвитку сільських територій нашого краю».

Виникає запитання: чому селяни (собі ж на збитки!) відмовилися від дотаційних благ? Якби в уряді цим поцікавилися, а ще — проаналізували, то докопалися б до істинних причин селянського «нехотіння» поратися біля домашньої живності.

Щоб це збагнути, високим чиновникам не обов’язково було навчатися по лондонах… «Витрати на корми становлять 40 — 60% собівартості тваринницької продукції. Саме брак кормів перешкоджає розвитку тваринництва й змушує скорочувати поголів’я деяких видів свійських тварин, що відбувається в Україні протягом останніх десятиліть», — повчає шкільний підручник з географії за 9-й клас.

Експерти стверджують, що продовольчу безпеку країни нині гарантують особисті селянські господарства, позаяк на своїх невеликих земельних наділах виробляють більшу частину продукції тваринництва, овочівництва, плодівництва і ягідництва. Наприклад, на Хмельниччині в селянських хлівах утримується 71% загальної кількості великої рогатої худоби в області, зокрема 78,5% корів, 49% свиней та 92% овець і кіз. А кормова база все скупіша. Знахабнілий агробізнес, завойовуючи нові простори, заповзявся знищувати сільські пасовища.

…Минулої весни мешканці села Траулин Шепетівського району серед ночі почули гуркіт трактора — переорював пасовище. Потім фермер викручувався, мовляв, хотів його «поліпшити неглибокою оранкою». Подібним чином «подбав» про пасовище у сусідній Поляні, потім у Хролині… Практично повністю їх розорав.

«У Теофіпольському районі переважну частину земель під сіножатями та пасовищами за межами населених пунктів більшості сільських рад Головним управлінням Держгеокадастру в Хмельницькій області включено до переліку ділянок, право на які буде виставлено на земельні торги, — сигналізували «нагору» з райдержадміністрації. — Землі, які включені до цього переліку, в основному використовуються під випас худоби місцевими жителями». Гадаєте, почули?

Єдине пасовище втратили Гриценки Красилівського району. Про те, що облуправління Держгеокадастру виставило 17-гектарну ділянку на аукціон, не відали ні сільська рада, ні громада. Торги відбулися, земля дісталася бізнесменові.

Траплялося й таке. Скажімо, звернувся якийсь орган місцевого самоврядування із клопотанням узаконити за громадою право на пасовище для людської череди, а земельне відомство відрубує — спізнилися, мовляв, шановні, буквально перед вами зареєстрували заяву на цю ж ділянку інші претенденти. В основному не місцеві.

Що залишається робити селянам за таких умов? Мабуть, надалі прийматимуть «власні рішення щодо скорочення поголів’я», що так, бач, «посприяло скасуванню дотації». Допоки в уряді не схаменуться і не проаналізують, чому ця форма державної підтримки домашніх господарств населення стала «неефективною». Бо головне — усунути серйозні перешкоди на шляху розвитку господарств одноосібників. Це не питання «якогось двору», а продовольчої безпеки держави.