• Згадай, уболівальнику!

Пішки до Олімпу

Анна РУДКО.

Другий золотий олімпійський фініш Володимира Голубничого у Мехіко. 1968 рік.

ВОЛОДИМИР Голубничий — корінний спартаківець. Навіть за часів олімпійської слави не погоджувався стати в ряди інших спорттовариств, де пропонували і більші зарплати, і кращі умови для тренувань. На всі сватання Володимир Степанович відповідав, що дорога і асфальт однаково легкодоступні. Ними тільки треба пішки пройтися.

Впродовж своєї спортивної кар’єри сумчанин Володимир Голубничий виступав на п’яти (!) Олімпіадах. Та ще як! Двічі — 1960-го в Римі та 1968-го в Мехіко — він здобув олімпійське «золото», а в Токіо-1964 і в Мюнхені-1972 фінішував бронзовим і срібним медалістом відповідно. Голубничого називають найкращим скороходом ХХ століття. У 2012 році його обрали разом з іншими 24 легкоатлетами сучасності до Зали слави Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій (IAAF) у Барселоні.

Володимир Степанович згадує, що в дитинстві його заповітною мрією було поїсти досхочу. Адже сім’я Голубничих жила бідно. Виручав город. Майбутній олімпійський чемпіон допомагав бабусі і батькам — воду тягав, садив, сапав, копав. Йому легко нічого ні в спорті, ні в житті не давалося. «Може, я тому і досяг якихось вершин, бо замолоду був вічно голодний і злий», — жартує Голубничий.

Сумщина — лижний край. Тому Володя, як і тисячі його ровесників, свою спортивну кар’єру розпочинав із лижних перегонів. Навіть виграв золоту медаль на першості України. Та в інституті вступив на відділення… легкої атлетики. У правильності свого вибору переконався, коли встановив рекорд СРСР. Це трапилося на Всесоюзних студентських іграх у Москві. Тоді сумському студентові сказали, що затвердять цей результат, якщо він повторить своє досягнення на інших змаганнях. Це Голубничого завело, і згодом на чемпіонаті України він «скинув» кілька секунд зі світового рекорду.

На своїй першій у житті Олімпіаді-1960 Володимир на перемогу особливо не розраховував. Але так сталося, що досвідчених партнерів із команди Радянського Союзу дискваліфікували за порушення правил. На дистанції залишився тільки Голубничий. Сумчанин не розгубився і відразу пішов у відрив. Стадіон на мить затих, побачивши досі маловідомого скорохода, який упевнено наближався до фінішу, а потім вибухнув оваціями. Щоправда, розслабившись наприкінці, Володимир ледве не проґавив ривок австралійця, довелося максимально відпрацювати останні метри дистанції. Звичайно, відчуття від перемоги було — не передати. Два дні уночі не міг заснути. Звернувся по допомогу до лікаря, а той порадив хлопцю… випити мензурочку спирту. Допомогло: до ранку проспав як убитий.

Друге «золото» на Іграх-1968 у Мехіко виграв ціною неймовірних зусиль. Голубничий увійшов на стадіон першим, позаду був іще один наш скороход Микола Смага, за ним — мексиканець Хосе Педраса. Відрив від останнього був чималий, але, після того як він вийшов із тунелю до стадіону, Педраса обігнав Смагу, відстань між ним і українцем скоротилася до мінімуму. Казали, що в тунелі він перейшов на біг, бо відіграти солідний розрив на такому короткому відрізку дистанції, дотримуючись правил, фактично неможливо. Але місцеві арбітри на це закрили очі. У підсумку сумчанина із місцевим спортсменом розділили всього півтори секунди. Був у Мехіко й смішний випадок. На старті дистанції Голубничий з американським скороходом Рональдом Лердом збилися з дистанції. На другому кілометрі пропустили поворот і пішли в іншому напрямку. Довелося повертатись і наздоганяти пелотон.

Володимир Голубничий був фаворитом на олімпійське «золото» і на токійській Олімпіаді-1964, але не розрахував із тренером час на процес акліматизації. Під час дистанції погано почувався, навіть на мить відключився, так що бронзова нагорода — це ще не поганий результат за таких умов.

 За всю свою спортивну кар’єру Володимир Степанович уникав будь-якої фармакології, покладався на свій організм і його ресурс без втручання ззовні. Це й допомогло йому бути довгожителем у такому надзвичайно важкому виді спорту. Перетнувши межу 50 років, він демонстрував пристойні результати серед ровесників. Так, 1991-го з новим світовим рекордом переміг на дистанції п’ять кілометрів у віковій групі 55-59 років на IX чемпіонаті світу серед ветеранів спорту у фінському місті Турку і став володарем золотої медалі за командну перемогу на дистанції 20 кілометрів на цих же змаганнях.

Володимир Степанович зберігає всі грамоти, дипломи, кубки, медалі — справжній музей. Це його титанічна праця, тисячі важких кілометрів. Пропонували солідні гроші, зокрема, за олімпійські нагороди. Так, за повний комплект (золоту, срібну і бронзову медалі) давали трикімнатну квартиру в Сумах і машину. Відмовився. «Це мої біль і гордість», — сказав спартаківський олімпійський чемпіон. А ще він завжди нагадує: «Любіть життя, які сюрпризи воно не підносило б».

Довідка «СВ». Володимир Голубничий народився 2 червня 1936 року в Сумах. Один із найкращих майстрів спортивної ходьби за історію легкої атлетики. Заслужений майстер спорту. Учасник п’яти Олімпійських ігор (1960, 1964, 1968, 1972, 1976), володар двох золотих (Рим-1960; Мехіко-1968), срібної (Мюнхен-1972) і бронзової (Токіо-1964) олімпійських медалей. Володар срібних медалей на Кубках світу (1967, 1970). У 1991 році з новим світовим рекордом переміг на дистанції п’ять км у віковій групі 55-59 років на IX чемпіонаті світу серед ветеранів спорту у м.Турку (Фінляндія) і став володарем золотої медалі за командну перемогу на дистанції 20 км у цих же змаганнях.

Володимир Голубничий тричі встановлював світові рекорди на дистанції 20 км (1955, 1958, 1959), його прізвище занесене до Книги рекордів Гіннесса. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани», орденом «За заслуги» І-III ступенів. Кавалер Золотого Олімпійського ордена. Член Зали Міжнародної федерації легкої атлетики (ІААФ). Автор книг «Чотири олімпійські сходження», «Чому люди так ходять?», «Легка атлетика від Володимира Голубничого».