Під загрозою знищення

Марина ТІШКОВА.

Фото автора.

19 травня, дощовий київський ранок. Місто ще на карантині, отже, надворі малолюдно. Та на вулиці О. Теліги, на під’їзді до відомого всій країні закладу психіатричної допомоги, який у народі називають «Павлівкою», вишикувалася довга вервечка людей у білих халатах із парасольками та транспарантами: близько півтисячі працівників зібрались на акцію з метою привернути увагу до, на їхню думку, кричущих недоліків медичної реформи, котрі загрожують руйнуванням найбільшої в Європі та провідної в Україні лікарні та галузі загалом. Кажуть, що до такого велелюдного заходу вдалися вперше (попередня акція проходила біля одного з корпусів).

_{Лікують душі 234 роки}

ЗАКЛАД, про який мова, широковідомий. Датою його заснування вважається 13 червня 1786-го, коли у келіях Кирилівського чоловічого монастиря відкрили будинок інвалідів, а сам монастир закрили. У наступні роки територію лікарні розбудували. З 1936 року вона носить ім’я видатного фізіолога Івана Павлова, звідси й народна назва. Від початку року колишня Київська міська психіатрична лікарня №1 іменується комунальним некомерційним підприємством «КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ «ПСИХІАТРІЯ» і належить Київській міськраді. Вона складається з 30 відділень, в яких донедавна працювало понад 1400 осіб (лікарі, медсестри, санітари, техпрацівники). Тут діють наукові установи, профільні кафедри багатьох медичних ЗВО.

Є також поліклініка зі штатом 180 чоловік, де проводять повний огляд «своїх» пацієнтів і щороку приймають близько 45 000 жителів столиці. Працюють стоматологи, фізіотерапевти, дерматологи, є відділення інтенсивної терапії (реанімація), інфекційне: як пояснюють медики, у їхніх пацієнтів, як і у всіх людей, трапляються інфаркти, інсульти, запалення легень, хвороби очей, вух, може заболіти зуб. Є все необхідне обладнання — комп’ютерна томографія, МРТ, цифровий флюорограф… Функціонують свої харчоблок, пральня, котельня, працює технічний персонал — сантехніки, електрики. Словом, усе було розраховане на автономну роботу.

_{На одного — сім тисяч гривень}

ПСИХІАТРІЯ — досить «тонка» галузь, тож важливо кількома словами пояснити, як вона взагалі працює. В Україні є амбулаторна (психоневрологічні диспансери) і стаціонарна (лікарні) служби. Перший етап — звернення до дільничного психіатра. Він спілкується з пацієнтом і дає рекомендації. Якщо це не допомагає, тоді виписує направлення на стаціонарне лікування. Хворі надходять у плановому порядку: коли є місце в лікарні і коли людина морально готова до стаціонару. Тобто все відбувається добровільно. Пацієнт підписує необхідні документи: дає згоду на розмову з психіатром, на обстеження і на власне медичну допомогу. Він має право цікавитися, чим його лікують, може вибрати собі лікаря.

Якщо хворого у збудженому стані привозять «швидкою», у приймальному відділенні з ним спілкуються, пояснюють, що йому потрібна допомога, і він також добровільно підписує документи. Коли ж категорично не згодний, але не виявляє агресивних тенденцій, психіатри не мають права його затримувати. Однак якщо людина відмовляється від їжі, погрожує комусь або перебуває у психозі, тоді лікарі готують документи на примусову госпіталізацію і направляють у суд, який ухвалює рішення: госпіталізувати чи ні.

1 квітня, як відомо, стартувала реформа спеціалізованих медзакладів за загальним принципом «гроші за пацієнтом». Є перелік послуг, які держава гарантує хворому безкоштовно. До вузьких спеціалістів виписує направлення лікар «первинки», з яким укладена декларація, на вибір людини її приймуть у лікарні, що уклала угоду з Національною службою здоров’я України (без направлення за прийом треба офіційно заплатити). Медзаклади повинні бути комп’ютеризованими та зареєстрованими в електронній системі E-Health. Заяви на підписання угод подала 1771 лікарня — майже всі державні та комунальні, а також близько 200 приватних і діагностичних центрів. Також із НСЗУ уклали договори 58 психіатричних закладів. Для всіх послуг розроблені тарифи, які сплачує служба. Базова ставка на пролікований випадок при наданні психіатричної допомоги дорослим і дітям становить 7406,4 гривні, до якої застосовуються коригувальні коефіцієнти. Лікування, як кажуть медики, тепер має тривати 14 днів.

Цього року після І кварталу НСЗУ, за словами головного лікаря «Павлівки» В’ячеслава Мішиєва, нарахувала лікарні 43 млн грн. Державна субвенція становитиме ще 24 млн грн (та 26,9 млн від влади міста за програмою «Здоров’я киян»). Отож поки що сума дорівнює 67,7 мільйона державних гривень — на всі потреби лікарні на дев’ять місяців. Для порівняння: торік на такий самий за тривалістю період виділили 225 млн грн. Тобто розрив, який працівники вважають насправді дефіцитом фінансування, становив, за словами директора, третину від торішнього і позаторішнього показників.

_{Втрачається головний ресурс — медичний персонал}

ОТРИМАВШИ цифри, в лікарні насамперед стали ділити ті 67,7 мільйона на 1400 працівників, щоб з’ясувати, скільки може щомісяця одержати кожен за умови зрівняйлівки. Вийшло по 5370 грн «брудними» або по 4400 грн «чистими»... Ні на харчі для пацієнтів, ні на ліки, ні на матеріали, ні на що інше грошей не залишалося. В. Мішиєв наголошує, що діалогу з Національною службою здоров’я не було, лікарів поставили перед фактом, що цифри саме такі.

Директор «Психіатрії» змушений або залазити в борги, або звільняти людей. Відтак під скорочення потрапляють понад 400 чоловік. Уже закрили два відділення, а два об’єднали. Крім того, НСЗУ, за словами медиків, підштовхує їх до звільнення санітарів, працівників котельні, харчоблоку… З 1 квітня з лікарні розрахувалися 50 осіб — пояснили, що розуміють складність ситуації і не бачать для себе перспектив. І таке по всій країні. Психіатри кажуть, що ті, хто готував реформу, з ними ніколи не спілкувалися, писали документи не лікарі, а менеджери.

Окрім цього, НСЗУ не визнала за лікарнею поліклініку та відділення інтенсивної терапії. Мовляв, усі «психіатричні» пацієнти повинні лікуватись у сімейного лікаря. Виявилося зайвим і відділення реабілітації. В’ячеслав Данилович обурюється таким підходом. Каже, у нього в лікарні про кожного пацієнта дбає команда... Як розповіли працівники «непотрібного» відділення, вони займаються людьми, які вже пройшли курс лікування. Допомагають їм адаптуватися до життя в соціумі. За кордоном створені соцслужби, котрі мають такі обов’язки. У нас же постійно говорять про подібну практику, однак реальних кроків не робиться. Отже, запитують працівники відділення, що буде з людьми після того, як вони вийдуть за поріг закладу, якщо відповідних соцслужб іще нема?

Особливої уваги варте відділення №20, що опікується ветеранами війни в Афганістані та учасниками АТО/ООС. Близько двадцяти колишніх пацієнтів прийшли підтримати медиків, тримаючи в руках державний прапор. Ситуацією з реабілітацією в психіатрії працівники відділення вкрай обурені. До них надходять воїни, які були в полоні, зазнали страшних тортур, є люди з ампутаціями. Їм необхідна психологічна допомога. У відділенні дивуються з терміну лікування 14 днів. Пояснюють: коли людина у психозі чи затяжній депресії, її треба приводити до тями не менше місяця… Як розтягнути ті сім із хвостиком тисяч гривень, вони не розуміють, як і те, що всіх людей під один фінансовий гребінець «постригли».

Є ще один нюанс. Коли людина лікується у психіатра, то зазвичай не хоче, щоб про це знали… Через це всі діагнози шифруються, аби інформація не вийшла за межі галузі й не потрапила не в ті руки. Але з’явилася система E-Health, в яку треба занести пацієнта, щоб за ним пішли гроші. І лікарі, і недужі побоюються, що тепер делікатні дані стануть доступні ширшому колу людей, а відтак може статися розголос, що завдасть непоправної шкоди…

_{Потрібна продумана стратегія}

ДОКТОР медичних наук, професор, заслужений лікар В’ячеслав Мішиєв не стримує емоцій: якщо так піде і далі, то провідний медзаклад перетвориться на «зубожілу лікарню барачного типу». І нікого не цікавитимуть подробиці, всі, побачивши обдерті стіни, думатимуть, що це такий головлікар недбалий… Крім того, скаржиться В’ячеслав Данилович, почався інформаційний тиск: у ЗМІ вкидається брехлива інформація, що «Павлівка» найгірша, відстала, опирається змінам і дарма гроші платників податків проїдає… Головлікар публічно запрошував і запрошує чиновників: приїдьте до нас, і побачите все на власні очі!

Адміністрація лікарні хоче вірити, що фінансування таки переглянуть. Але припускає, що грошей якщо й підкинуть, то тільки щоб стишити резонанс та пригасити емоції. Проте лікарні і психіатрії загалом не потрібні одноразові подачки — їм потрібна продумана стратегія. В. Мішиєв звертається до НСЗУ — давайте розпочнемо діалог, порівняємо розрахунки, зрозуміємо логіку одне одного та дійдемо консенсусу.

Про акцію лікарні було відомо загалу, люди стояли під дощем кілька годин. Однак представники НСЗУ не прибули (приїхали директор департаменту охорони здоров’я м. Києва В. Гінзбург та голова профспілки медпрацівників С. Кубанський). І все ж медики сподіваються на діалог зі службою (МОЗ визнало існування проблеми й демонструє готовність іти назустріч), щоб скоригувати цифри з реальними потребами та почати виправляти недоліки. Бо теперішня ситуація до болю нагадує байку про Лебедя, Рака і Щуку, але віз не тільки не рухається, а й із часом ризикує зруйнуватися вщент.