Архів
П’ятниця,
22 травня 2020 року

№ 37 (19785)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Постаті

Батько українського театру

Володимир БУРБАН.

22 травня виповнюється 180 років од дня народження Марка Лукича Кропивницького — подвижника української культури, одного із засновників і керівників першого українського професійного театру, драматурга, режисера, актора і композитора.

КІЛЬКА років тому Кіровоград став Кропивницьким. Первісна назва — Єлисаветград, місто засноване як фортеця імені святої Єлисавети. За радянських часів недовго називалося Зінов’ївськ. Уже в ХІХ столітті славилось як культурний осередок, передусім завдяки постійному театрові, в якому діяв, зокрема, і М. Кропивницький.

Отже, Марко Лукич Кропивницький народився у селі Бежбайраки в родині управителя поміщицького маєтку. Навчався у парафіяльній школі й повітовому училищі, згодом був вільним слухачем на юридичному факультеті Київського університету. Служив у різних установах, але плекав мрію про театр. Влаштовується актором Одеського російського театру, який приваблював тим, що зрідка ставив українські п’єси.

То були часи, коли в Європі вирувало театральне життя, а Україна не мала жодного національного театру. Кропивницький грає в російських театрах Харкова, Сімферополя, Кременчука, виступає у Галичині.

Яким було становище українських акторів? Про це писав Симон Петлюра, який був і відомим театральним критиком:

«Український актор — то якась безправна істота, яка не має прав навіть таких, якими звичайно володіє простий робітник. По руках і ногах зв’язаний він своєю службою у театрального антрепренера-хазяїна».

Попри це Кропивницький прагне пробитися на сцену з українським словом. У Харківському театрі вперше була поставлена його п’єса «Дай серцю волю, заведе в неволю». А 1882 року Кропивницький з участю видатних театральних сил того часу — М. Заньковецької, М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого, Г. Затиркевич-Карпинської та інших талановитих артистів — створює першу українську професійну трупу, що стала пропагандистом українського слова, пісні, звичаїв і обрядів. Які ж були настрої цієї уславленої когорти? Їх яскраво висловила Марія Заньковецька, відповідаючи на запрошення російського імпресаріо О. Суворіна «ощасливити російську сцену», перейти від примадонного до Малого театру: «Наша Украина слишком бедна, чтобы ее можно было покинуть. Я слишком люблю ее, мою Украину, и ее театр, чтобы принять ваше предложение».

А «відкрив» Заньковецьку саме Марко Лукич. Щоправда, він не відразу розпізнав у сором’язливій тендітній панночці майбутню легенду української сцени. Але вже дебют у «Наталці Полтавці» засвідчив, що народилася нова актриса нового театру. Потім Кропивницький завжди пишався, що став її сценічним батьком.

М. Кропивницький був засновником іще двох труп, приєднавшись, зрештою, до групи П.  Саксаганського та І. Карпенка-Карого.

Марко Лукич уславився як блискучий актор, виконавець ролей Стецька («Сватання на Гончарівці»), Карася («Запорожець за Дунаєм»), Тараса Бульби (за М.  Гоголем), Отелло (за Шекспіром). Він володів магією лицедійства, перевтілення як у драмах, так і комедіях. Прекрасно декларував, надто твори Т. Шевченка. Збереглися, слава Богу, грамофонні записи.

Мав козацьку зовнішність, чудовий голос, сам створював музику до вистав. Не всі знають, що він автор таких музичних шедеврів, як вокальний дует «Де ти бродиш, моя доле» і романcу «Соловейко», неперевершеним виконавцем якого була незабутня Діана Петриненко.

Як драматург М. Кропивницький залишив нам у спадок понад 40 оригінальних і перероблених з інших авторів п’єс. Особливо любий був Марко Лукич сільському глядачеві. Самодіяльні артисти ставили його оперету-жанр «Пошились у дурні», скетч «По ревізії», драми «Дві сім’ї», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» та інші.

Наскільки дозволяли цензурні обмеження, М. Кропивницький порушував у своїх творах гострі соціальні проблеми. Злободенною була драма «Глитай, або ж павук», головний герой якої багач Йосип Бичок виголошує: «Та я задавив би себе своїми руками, коли б переконався у тім, що з грішми я не матиму чого схочу! Нащо ж і гроші тоді, на бісового батька вони, коли на них не можна купити увесь світ?». Чи варто наголошувати, що глитайська мораль здобулася сьогодні на друге життя...

Драматург явив блискуче володіння українською народною мовою, захоплювався народними звичаями і обрядами, всіляко пропагував українську народну пісню. Нинішнім учителям-словесникам доречно було б проводити читання його творів в особах, доносити до учнів неповторний аромат рідного слова.

Марку Лукичу до душі був сільський побут. Останні роки життя мешкав на хуторі з промовистою назвою Затишок, зрідка виїжджаючи на гастролі. Повертаючись із виступів в Одесі, помер у вагоні поїзда. Його прах покоїться на харківському цвинтарі.

...Нині п’єси Кропивницького «не в форматі», їх рідко ставлять навіть столичні театри. Та й те сказати: нинішній шоу-шлягерській публіці, вихованій на серіалах і «мильних операх», не до шмиги перечулені, романтичні, зі сльозою драми старого майстра сценічного дійства.

Останнє шеститомне видання творчої спадщини батька українського театру побачило світ у 1960-х роках минулого століття і є нині бібліофільським раритетом.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Цифри у стабільних межах
Читати
Наразі адаптивний
Читати
Ваша зарплата не бідність
Читати
Випускникам приготуватись
Читати
Запевняють, що все гаразд
Читати
Стежитимуть камери
Читати
Державні свята не лише для православних
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове