Архів
П’ятниця,
26 червня 2020 року

№ 47 (19795)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник

Наша пошта

Добірку підготувала
Валентина ЮРЧИШИНА.

Версія для друку          До списку статтей

Такі різні руки

Розповідь записав
Геннадій ПЕТРАНЬОВ.

м. Київ.

ЗА БАГАТО років роботи в газетному кіоску я навчилася майже безпомильно пізнавати по руках своїх покупців, їхні професії і навіть характери. Оці міцні й рухливі, з глибокими порами на шкірі, просякнутими сумішшю мастила і металевого пилу, — руки слюсаря, ті — важкі, червоні й порепані від вапна — муляра, а ось ці — чутливі, з довгими і тонкими, але міцними пальцями, мабуть, належать піаністці. Є руки байдужі. По-дитячому м’які й рожеві, обважнілі від коштовних перснів, вони не знають роботи — за них працюють інші руки.

А ці руки я запримітила зразу. Великі й міцні, засмаглі на степовому сонці та вітрах, наче з залізними нігтями і невідмиваною чорнотою мозолястих долонь — вони виділялися серед інших трудових рук і викликали особливу повагу. Крізь скло кіоску на мене дивилися примружені добрі блакитні очі літнього, але ще міцного чоловіка. Його руки неквапливо виймали гроші з бувалого в бувальцях гаманця й обережно простягали мені: «Сільські вісті».

Взявши газету, він сідав неподалік на паркову лаву і довго й зосереджено читав. Я бачила, як по його зборозненому часом обличчю пробігали тіні радості, стурбованості, нерозуміння, а іноді обурення. Тоді очі його загоралися рішучістю, він рвучко піднімався з лави... Проте тут таки, наче щось згадавши, знову втомлено сідав і довго замислено дивився перед собою.

Промайнула морозна зима, завесніло. Як і раніше, той чоловік щоранку з’являвсь і купував газету. За зиму він помітно змінився: станула з обличчя засмага, і воно вже майже не вирізнялося серед тисяч інших облич містян, руки побілішали, розм’якли, замість жорстких темних мозолів залишилися тільки невеликі жовтуваті напластування. Скроні, на яких ще недавно ледь-ледь виблискували іскри сивини, тепер світилися свіжим сніжком. З приходом весни чоловік нервово ходив алеями парку, в очах глибше вгніздилася туга. Я, колишня жителька села, розуміла його стан. Очевидно, газетні рядки переносили його в минуле, повертали в часи весняного засіву, коли в роботі зустрічав ранішні й проводив вечірні зорі, коли від п’янких пахощів землі паморочилося в голові, а в короткі ночі заважали спати наче на плівку записані пісні жайворонків, що цілий день захлиналися над полем од весняної любові. Згадувалася щорічна, але завжди однаково хвилююча мить, коли комбайни, проковтнувши останні шеренги пшениці, здригалися своїми сталевими тілами і застигали на краю широкого, раптом зніяковілого від своєї оголеності поля. А він разом зі своїми друзями-польовиками заглиблював руки в ще гаряче намолочене зерно, підносив його до запиленого обличчя і пив той ситний незрівнянний запашистий дух, яким щастить дихати лише хліборобу. Перемога!

Востаннє я бачила свого постійного покупця весняним сонячним ранком. Він якраз підняв із посірілої паркової клумби грудку землі, і, міцно стиснувши в долонях, кинув долу. Подивився уважно, як вона розсипалась… На його обличчі вже не було тієї туги, яка ще недавно тримала в полоні його душу, воно світилось упевненістю.

Коли кілька днів поспіль він не прийшов, я зрозуміла, що чоловік повернувся туди, куди так рвалося його серце…

Версія для друку          До списку статтей

Відгукніться, армійські побратими

Борис ЯРМУЛЬСЬКИЙ.

с. Чаусове

Первомайського району

Миколаївської області.

СПЛИВАЄ час. Дедалі частіше згадую молодість, особливо військову службу та армійських друзів.

Призвали мене на службу у вересні 1962-го. Після складання присяги відправили в Угорщину. Військова частина 11045, взвод телефонного зв’язку, який обслуговував полк військового аеродрому, де базувалися літаки з ядерними боєголовками. Мене призначили командиром відділення. Всі хлопці в нас були хороші, доброзичливі, ми дружили і справно виконували свій військовий обов’язок. Хочеться бодай від когось із них одержати вісточку, разом згадати далеку армійську молодість, підтримати один одного в теперішній нелегкий час. Буду радий, якщо хтось із побратимів відгукнеться.

 

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове