• Про це НЕ говорять

Головний секрет мінських угод

Михайло ГУБАШ.

Днями скандально відомий так званий перший прем’єр-міністр «ДНР» Олександр Бородай (громадянин РФ) зробив не менш скандальну заяву про те, що незабаром обидві донбаські «народні республіки» офіційно увійдуть до складу Російської Федерації.

СТАЛОCЯ це на з’їзді російської партії «Родіна» в Санкт-Петербурзі. «Я певен у тому, що у відносно швидкі терміни «республіки» Донбасу стануть уже не де-факто частиною Російської Федерації — де-факто вони вже є частиною РФ, — а стануть такою і де-юре», — заявив Бородай.

Новина мала всі шанси стати інформаційною бомбою, адже підривала усталені щодо ситуації на Донбасі наративи. Тим паче що шокуюча заява певною мірою корегувалася з означеною раніше ватажком «ДНР» Денисом Пушиліним головною метою очолюваної ним квазіреспубліки — приєднання до Росії.

А як же, запитаєте ви, мінські домовленості, згідно з якими Кремль погоджується, що Донбас є частиною України? Хай і з майбутнім особливим статусом, який РФ вимагає йому надати. Невже щось змінилося в офіційній позиції країни-агресорки?

Зрозуміло, що такі думки й запитання стривожили голови не тільки пересічних громадян України, Росії і занепокоєних своєю подальшою долею жителів ОРДЛО, а й лідерів світової спільноти, особливо тих, хто бере безпосередню участь у врегулюванні конфлікту на Сході України, зокрема ЄС, Німеччини та Франції.

Але інформаційного вибуху не сталося — дати відповідь Бородаю і водночас заспокоїти громадськість доручили особі стовідсотково офіційній (на відміну від «експрем’єра ДНР»), проте не дуже впливовій (з урахуванням панівної у держдумі РФ традиції одобрямсу) — першому заступникові голови комітету Ради Федерації з міжнародних справ Володимиру Джабарову.

Останній сказав, що Росія буцімто ніколи не розглядала «ДНР» і «ЛНР» як російські регіони. Більше того, саме окуповані Донецьк і Луганськ «могли б допомогти нормалізувати відносини між Москвою і Києвом», заявив він.

«Я б не погодився з паном Бородаєм, тому що Росія до сьогоднішнього дня визнає Донецьк і Луганськ територією України. Хоча Україна вважає це чужими територіями (мабуть, все-таки окупованими, а не чужими. — Ред.). Але у нас є Мінський процес, у рамках якого йде питання про надання цим територіям особливого статусу. …Росія ніколи не розглядала Донбас, Луганськ, Донецьк як необхідні їй регіони. Ми розглядали ці регіони як території, де проживають російськомовні люди. Росіяни за національністю, а також багато росіян по духу», — заявив Джабаров.

Якби київська влада, додав, потужніше зайнялася реінтеграцією Донбасу, то ці регіони стали б містком для «нормалізації відносин» між Києвом та Москвою.

Гадається, ці «миролюбні» тези чергового агітатора за «мир, дружбу, жуйку» не потребують роз’яснення їхньої справжньої суті. Про це вже писано-переписано давно і чимало. У намірах Кремля — з допомогою «Мінська» впхнути до України сепаратистські утворення на чолі з проросійськи налаштованими (згадаймо Пушиліна) керівниками, а не повернути регіон, подавшись геть із Донбасу разом зі своїми «іхтамнєтами» і бойовою технікою. Таким чином Москва сподівається в подальшому через «автономії» впливати на Київ. Саме це у Кремлі називають «нормалізацією відносин» між Києвом і Москвою.

Між іншим, речник президента Росії Дмитро Пєсков також заявив, що йому нічого не відомо про швидке приєднання окупованих територій Донбасу до Російської Федерації, але підтримку Москви його жителям він пообіцяв.

Дуже промовисто, що скандальна заява Бородая пролунала наступного дня після зустрічі 3 липня в Берліні радників лідерів держав нормандського формату. Переговори тривали 11 годин, а ось результати…

Про них після кількох днів «тиші» повідомив віцепрем’єр-міністр — міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков: «У підсумку зійшлися позиції щодо формулювань України, Франції та Німеччини, але Росія попросила надати час, щоб попрацювати над іще одним проєктом, і висловити свої пропозиції. Тому домовленостей не було досягнуто — це правда, але реальне зближення позицій відбулося».

От і думай-гадай, що все це означає.

Проте найбільше все ж таки здивувала «тиша» з приводу результатів берлінської зустрічі. Це може означати як їх цілковиту відсутність, так і попередні домовленості, які приховують з метою уникнення критики. Хай там як, але, здається, вже всім зрозуміло, що мінські домовленості в тому вигляді, як вони існують, не є корисними для України. Тож можна припустити два варіанти, як саме розвиваються події. Перший: українська сторона зараз діє так само, як і за Порошенка — фактично саботуючи, робить вигляд, що хоче втілення «Мінська» в життя. Другий: готується до прийняття неприйнятних умов цих угодовських мінських угод. Втім, щоб цього не сталося, були окреслені так звані червоні лінії, які не можна перетинати. І Зеленський пообіцяв цього не робити. Проте, крім усього іншого, на нього тиснуть його ж обіцянки покласти край війні і встановити мир. Що переможе? У цьому і є головний секрет.

Виступ Бородая відразу після зустрічі в Берліні може бути звичайним тиском на українську сторону — мовляв, не хочете йти на компроміси, ми просто заберемо Донбас, як раніше зробили з Кримом. Не виключено також, що Бородай оприлюднив позицію однієї з веж Кремля, очолювану, умовно кажучи, Сурковим із його невтіленими ідеями «Новоросії». В будь-якому разі без кремлівського «даху» подібні заяви не лунають, точніше, їх не виносять на широке обговорення у ЗМІ. Тож, імовірно, йдеться про чергову інформаційну спецоперацію Кремля з метою натиснути на Україну і тих, хто її підтримує.