Архів
Вівторок,
21 липня 2020 року

№ 54 (19802)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну
  • Сильні духом

Для тих, хто тримає небо

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харків —

Івано-Франківська область.

Фото автора.

Костянтин Олійник і Світлана Касьяненко оголошують початок фестивалю.

Співає Христина Панасюк.

«Гуру» та побратими на шляху до вершини.

На Говерлі, аж під хмарами, пройшов Третій Всеукраїнський фестиваль «Пісні, народжені війною». Дванадцять виконавців, три поети разом із ветеранами російсько-української війни піднялись на найвищу вершину України, аби сказати словами співведучої фестивалю Світлани Касьяненко: «Говерло, ми прийшли до тебе, аби бути ближчими до неба, до тих, хто тримає його над нами, щоб сказати: «Ми пам’ятаємо!»

«Гуру»

ЯКБИ не «Гуру», тобто Олександр Саримсаков, то цього фестивалю не було б. Він така людина, що, як кажуть, де не посій, там і вродить.

2014 рік розділив його життя, як і більшості українців, на «до» і «після». «До» — це життя, наповнене світлом мистецтва. Олександр згадує, як створював народно-естрадний гурт «Місія добра», став директором III Міжнародного молодіжного фестивалю вокального, хореографічного і циркового мистецтва «Від серця до серця — співоча планета» та Міжнародного конкурсу-фестивалю вокального, хореографічного і циркового мистецтва «Діамант Карпат». А ще тоді, до війни, Олександра Саримсакова занесли до Книги рекордів України — за дев’ять днів він пішки подолав шлях із Києва до Львова.

«Після» — це вогонь запалених шин і їдкий чорний дим барикад, на яких він відстоював людську гідність у складі 14-ї сотні Євромайдану. А далі — російське вторгнення і війна. У перші роки бойовища на своїй Chery Tiggo, яку побратими ніжно називали «вишенька», він об’їздив увесь передок. Сотні поїздок зі скобами для будівництва бліндажів, утеплювачами, дротами, медикаментами, їжею, одягом… І завжди при ньому були гітара, дримба та унікальні інструменти на кшталт співаючих чаш Тибету чи австралійського діджеріду. Власне, альбом творів «Пісні, народжені війною», складених і записаних тоді, дав назву нинішньому фестивалю.

На передовій через захоплення східними філософіями він і дістав позивний «Гуру». Сьогодні на Говерлу на грубих будівельних ношах з нетесаних дощок його несли побратими.

Побратими

НЕСУЧИ «Гуру» на фестиваль, повагу до нього товариші виявляють не тільки як до організатора майбутнього мистецького дійства, а і як до сильної духом людини. Під час однієї з волонтерських поїздок до Широкиного Олександр потрапив під обстріл «градів», і його контузило. Відлежуватися було ніколи, тим паче, що за кілька днів почувався бадьорим і міцним. А згодом, коли підписав контракт із ЗСУ, в нього на полігоні ставсь інсульт — відгукнулась невилікувана контузія. Як наслідок — інвалідність першої групи. Попри це він пише вірші й пісні, щемливу прозу, малює картини, організовує фестивалі… «Треба жити, а не існувати», — ділиться Олександр зі мною своїм кредо.

Планувалося, що «Гуру» підніметься на Говерлу на квадроциклі. Але, долаючи ями серпантину й наповнені водою промоїни після останньої повені, техніка не витримала — за 15 кілометрів до вершини відвалилося колесо. Її замінили побратими.

Усі вони одного духу з «Гуру». Ось «кіборг» Андрій Субота з бригади «Чорних запорожців» із позивним «Стетхем». Він, водій, возив боєприпаси і їжу на позиції. Найстрашніша з них — Донецький аеропорт, де Андрій воював кілька місяців. Це про таких, як він, сказано: «Люди витримали — не витримав бетон». Сергій Осипов із позивним «Мафія» воював у складі 80-ї ОДШБр під Луганськом і Донецьком у 2014-му. Відвойовував Щастя, Станицю Луганську, Авдіївку, Трьохізбенку, Золоте, Новотошківку… Разом із ним на Говерлу піднялися дружина і донька.

Андрій Рідкоплет, Юрій Кадук («Мексиканець»), Руслан Глибко («Грек»), Роман Кундзіч («Роман»), Дмитро Чепурний («Дімон») потоваришували з «Гуру» в перші роки бойовиська на передовій. Чоловіки не люблять розповідати про війну, хоча вона не відпускає їх від себе. У кожного з них зібраний наплічник, аби у разі чого…

— Ми приїхали з усіх кінців України, щоб ушанувати пам’ять загиблих побратимів та нагадати про ветеранів, аби про них та їхні проблеми не забували,— каже Сергій Осипов. — А якщо треба буде, знову зберемося в окопах.

На червоній доріжці

КОЛИ вершина Говерли була підкорена, на плоскогір’ї метрів за 150 нижче неї постелили червону доріжку, на якій виступали учасники фестивалю з Харкова, Києва, Львова, Івано-Франківська, Рівного, Вінниці, Яремчі… Усі вони не сторонні для війни люди — волонтери, учасники бойових дій.

Початок фестивалю просурмив харків’янин Костянтин Олійник. Його сурма кликала на захист барикад на Майдані, звучала в Широкиному, Авдіївці, Троїцькому та на інших ділянках фронту, часто за кількадесят метрів од ворога… Тоді й тепер лунав Славень, «Два кольори», інші мелодії. Вітер розніс їх на кілометри, здавалося, зачарувалися музикою навіть гори.

Коли ж згори в долини поплив звук волинки, то випадкові туристи, які були на Говерлі, зупинились, аби послухати це диво, подивитись на людину в шотландському строю. Київський музикант Володимир Бурневський виконав «Козацький марш», а ще «Зродились ми великої години» — пісню УПА, яка тепер стала маршем ЗСУ.

Світлана Касьяненко із Києва знову зібрала волонтерську групу «Вольниця», аби цього разу попрацювати на іншому фронті — мистецькому. Власне, як війна, так і українська культура тримається на волонтерських плечах. На нинішньому дійстві Світлана була не лише співведучою, режисером концерту, а й виконала кілька своїх пісень. Кожна з них — реальна історія людей, котрі їй зустрілися на дорогах війни. Такі пісні не можуть не зачепити найпотаємніших струн серця. Пережите на фронті — й у піснях Саші Гордієнка, якому випало воювати у складі 80-ї ОДШБр.

Приїхала з Рівного співачка Христина Панасюк. Її пісні знайомі кожному, хто хоч трішки цікавиться мистецтвом на війні. На фестивалі з нею були чоловік і діти. Інша виконавиця, Юлія Майборода, — це гостра воєнна пісенна сатира, народжена під час десятків поїздок на передній край. Творчість Олександра Барановського, Петра Підлісного — просякнута потом правда війни.

Звучало й поетичне слово відомої адвокатки та волонтерки з Івано-Франківська Наталії Крісман, киянина Олега Федотова. Своїм поетичним доробком поділився з учасниками фестивалю і я.

Варто сказати, що «Пісні, народжені війною» не відбулися б без фізика-ядерника з Харкова Леоніда Онищенка, який узяв на себе матеріальні клопоти, та директора готелю «Карпатські роси» Василя Кузьмича, котрий прихистив учасників на три дні.

— Ми зробили все самі, без допомоги чиновників, — каже Світлана Касьяненко. — Щоб у нас, українців, щось вийшло, треба небагато: любити одне одного і бути єдиними у своєму прагненні.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Безробіття з жіночим обличчям
Читати
Умань без хасидів?
Читати
Знову загинула сім’я
Читати
Аби ж витрачались із розумом
Читати
Потрапили в полон
Читати
Видобуток бурштину — легально
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове