Архів
Вівторок,
15 вересня 2020 року

№ 70 (19818)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну
  • З літопису наших днів

Кобзар у неволі

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Цей резонансний конфлікт тягнеться третій рік. Він перетворився на відкрите протистояння місцевої влади села Війтівка Бершадського району своєму землякові, підприємцю, меценатові-благодійнику Володимирові Зарічанському.

НА СВОЮ біду чи на щастя, Володимир Анатолійович виготовив і вирішив встановити власним коштом пам’ятник Великому Кобзарю (на фото). Гаразд, що якраз місце підходяще для нього з’явилось — у сквері перед сільським будинком культури, де свого часу стояв Ілліч. У квітні 2018 року він письмово звернувся до депутатів сільради з проханням дозволити використати вивільнену площу для доброї справи. Та наразився на такий войовничий спротив, що не доведи, Боже…

Понад три місяці пролежала «під сукном» у кабінеті сільського голови Марії Замкової його заява. Пізніше на своє виправдання вона скаже, що «так довго влада вивчала дане питання…». Коли ж дійшло до ухвалення рішення, то тринадцять із вісімнадцяти присутніх на сесії сільради депутатів виявили дивну одностайність і бажання встановити пам’ятник Шевченкові в глибині території Війтівської загальноосвітньої школи, де, за словами Володимира Зарічанського, «більшість жителів села будуть позбавлені можливості бачити Кобзаря». Він вважає, що у такий спосіб пані Замкова скористалася можливістю помститися йому, як депутату облради, за принципову позицію у відстоюванні «прав та інтересів моїх земляків по цілому ряду питань…».

Не допомогло і його запевнення провести за свої гроші реконструкцію площі перед будинком культури з підсвічуванням пам’ятника і декоративним озелененням. Депутати були непохитними, грудьми стали на захист свого першого рішення і нічого не хотіли слухати про компромісні варіанти.

— Я переконаний, що на вершині цього конфлікту стоїть один впливовий чиновник, який вважає територію Бершадського і сусідніх районів своєю вотчиною, — каже Володимир Зарічанський. — І влада у селі Війтівка танцює під його дудку. Тому так самовпевнено поводиться сільський голова Марія Замкова. Кожний її крок у цій справі, на мою думку, протизаконний. Вона не захотіла вивчити позицію громадськості про доцільність і місце встановлення пам’ятника, не спромоглася поінформувати людей про того, хто його дарує, не дослухалася висновків фахівців-експертів — скульптора, архітектора, ландшафтного дизайнера. Замість цього Марія Василівна порадилася з районним начальством, без якого не може самостійно і слова сказати, де краще поставити пам’ятник, якого дарує «незручний» і «неугодний» місцевий підприємець.

На згаданій сесії сільради мала місце гра в одні ворота — голова громади не дала змоги Володимирові Зарічанському висловити власне бачення, свої думку та ідею. Все мало такий вигляд, ніби це якась буденна справа і пам’ятники Кобзарю в селі встановлюють щодня. Що, безумовно, позначилось на результаті голосування — більшість депутатів підіграла Марії Замковій.

Щоб домогтися справедливості, Зарічанський звернувся до суду. Але той не став на його бік. На останньому засіданні апеляційного суду він емоційно звернувся до представників Феміди: «Ви не українці! Ви прийняли несправедливу ухвалу! Чи вам не соромно буде далі жити з такою гризотою на совісті?». Після довгої паузи один із суддів відповів: «Ми віримо, що ви свого доб’єтеся…».

Історія з пам’ятником Великому Кобзареві не сьогоднішня. Мрію про увіковічення Тараса Шевченка на теренах Війтівської громади Володимир Зарічанський виношував давно. Адже у Бершадському районі, на превеликий жаль, донедавна не було жодного пам’ятника (монумента), спорудженого на честь Тараса Шевченка. Зараз є тільки погруддя на центральній площі Бершаді.

— Я планував, обдумував кожну деталь своєї «культурної операції». Велике бажання втілити задумане в життя спонукали мене написати листа народному художникові України, відомому скульптору Сейфаддіну Гурбанову. І він відгукнувся! Далі були обговорення у телефонному режимі, далекі поїздки за сотні кілометрів та зустрічі у майстерні митця в Харкові. Монумент розроблений та спроєктований автором у єдиному екземплярі, подібних витворів скульптор не робив. Спершу він надіслав мені фото макета. Домовилися про матеріал, розміри та терміни виготовлення. Про вартість нічого не кажу, бо цей пам’ятник для мене неоціненний…

Гіркий осад залишився в душі Володимира Зарічанського і після того, як у червні цього року він звернувся з листом до Кабміну України, а відповідь отримав від заступника міністра культури та інформаційної політики з питань європейської інтеграції Світлани Фоменко. На двох сторінках друкованого тексту чиновниця розповіла про правила і дозволи виготовлення пам’ятників на державному рівні, а наприкінці дописала: «Засвідчуємо Вам, шановний Володимире Анатолійовичу, повагу та щиру вдячність за вашу громадянську позицію». І жодного слова про те, що йому болить, — як розв’язати цей гордіїв вузол і де саме встановити у селі Війтівка вже готовий триметровий вкритий міддю пам’ятник Тарасові Шевченку.

— Коло замкнулось, але я не збираюся відступати від свого наміру і таки переконаю громаду, щоб пам’ятник Кобзарю стояв у нашій Війтівці в центрі села.

А тим часом його «прописали» у чужому гаражі в Бершаді. То ж чи не ганебно тримати генія українського народу в неволі?!

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Вчитись — у школі
Читати
Стан стабільно тяжкий
Читати
Тепер офіційно плагіатор
Читати
Войовничий хасидизм
Читати
Крим — це Україна
Читати
На Тернопільщині різке зростання
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове