• Господарем на землі

Олександр Супрун:

«Будемо жити!»

Анатолій ЖУПИНА,

головний редактор газети «Новий день».

Василь ПІДДУБНЯК,

власкор «Сільських вістей».

Херсонська область.

Відомий, але рідко цитований факт: у врожайні роки Ново-троїцький район дає стільки зерна, скільки балтійські країни разом узяті. Так воно чи, може, не зовсім, а житниця є житниця. І на каштанових, поцяткованих солонцями ґрунтах, як і на чорних землях, білий хліб родить!

Голова сільськогосподарського кооперативу «Громівський» заслужений працівник сільського господарства України Олександр Супрун, утім, удар погодної стихії тримає без розгубленості: «Рік на рік не випадає, а на наших землях — тим паче. Будемо жити!»

БУКВАЛЬНО за кілька тижнів виповниться рівно 70 літ з того дня, як чотири громівських господарства злилися в одне і стали називатися колгоспом імені Леніна. Популярна колись назва офіційно протрималась аж до 2016 року. До свого 70-річчя кооператив особливо не готується: не заради ювілеїв і круглих дат, мовляв, живемо.

Із самісінького ранку голова СК «Громівський», як і все своє трудове життя, поринув у завжденні, часто непередбачувані, клопоти. Ну хто б міг подумати, що так рано доведеться збирати сою?

— Головне, щоб не згоріла, — каже Олександр Денисович. — Дуже багато матеріальних і людських ресурсів у неї вкладено.

Вся техніка у Громівці завжди напоготові. Покличе поле орати, культивувати, сіяти чи збирати — без проблем. Супрун із тих керівників, кому гордість не дозволяє жити на нескінченних позичках чи то техніки, чи пального, насіння або ж добрив.

Iз біографії співрозмовника

Супрун Олександр Денисович народився 4 лютого 1955 року в с. Новорепівка Новотроїцького району Херсонської області.

Після закінчення Новокаховського сільськогосподарського технікуму працював інженером із охорони праці та техніки безпеки, інженером із сільськогосподарських машин, головним інженером колгоспу і районного управління сільського господарства.

Без відриву від виробництва закінчив Мелітопольський інститут механізації сільського господарства.

1992 року був обраний головою колгоспу ім. Леніна Новотроїцького району (сьогодні це сільськогосподарський кооператив «Громівський»). Неодноразово обирався депутатом районної ради, нині — депутат обласної ради, член постійної комісії з питань земельних відносин та екології.

До сільськогосподарської машинерії в Олександра Супруна ставлення особливе, бо він природжений технар. Звідки це в нього?..

Все, а не лише любов до техніки — від батьків, простої великотрудної селянської родини.

Сашків тато, Денис Дмитрович, фронтовик, пройшов дорогами Другої світової війни від її першого до останнього дня, повернувся в рідні краї лише 1946-го і все життя їв колгоспну пилюку — працював трактористом.

Мама, Таїсія Іллівна, привчала дітей (а їх у сім’ї четверо) до всіх чеснот людських — насамперед до дисципліни, сумлінності, чесності й чемності.

І слава таким українським селянським родам, які виховували і виховують не шукачів легкого хліба, а істинних українців, у крові яких — бути Людиною і доводити свою людяність за будь-яких обставин, передовсім — складних. До таких людей і належить голова СК «Громівський».

Кооператив, благополучно переживши сумнозвісні «прискорені реформи» в аграрному секторі країни, на міцному економічному підмурівку стоїть, покладаючись на власні сили, на сумлінних працівників, їхні досвід і самовідданість.

— У цьому господарстві я вже провів 29 жнив, — каже Олександр Денисович. — Десять років був головним інженером колгоспу «Зоря» нашого ж району, також — заступником начальника районного сільгоспуправління з механізації й електрифікації. Так що все життя я прив’язаний до сільського господарства, до землі.

— До речі, а її в обробітку кооперативу багато?

— Трохи менше, як у колишньому колгоспі, але теж чимало — 7860 гектарів, якщо вже точно. Вся вона — на території Громівської і Воскресенської сільських рад. Нам довірили свої земельні паї 1100 чоловік. І цю довіру ми щороку підкріплюємо матеріально — відповідною орендною платою.

— Коли Бог роздавав землю, то вам дісталася не найкраща…

— Наші ґрунти важкі — суглинок, чимало солонців — приблизно 20 процентів від загальної площі. І солонці чизельними плугами, як на чорноземах, не виведеш. Пробували — не те. І гіпсували, аякже.

Чизельні плуги широко використовувалися при освоєнні цілинних земель, де було багато бур’янів — тої ж мітлиці. Тому пускали чизелі-культиватори з міцними долотами. І чизель тоді заглиблювали на 17-25 сантиметрів, а сучасні глибокорозпушувачі можуть обробляти ґрунт на глибині до 40 сантиметрів. Потужний «Джон-Дір» на 350 коней, три лапи — і пішло-поїхало!

— Зрошуваних земель у кооперативі багато?

— Дві з половиною тисячі гектарів. Застосовуємо на цих землях випробувану десятиліттями техніку — дощувальні машини «Кубань». На зрошенні вирощуємо все, згідно із сівозмінами. Тут принцип такий: якщо соняшник має повернутися на старе місце через 7-8 років, то раніше ми його не повертаємо. Так і з іншими культурами, тими ж кавунами. Під паром щороку тримаємо 20-25 відсотків площ. Є ще одна особливість. Коли треба очистити землю від бур’янів, то після соняшнику сіємо сою. Для біологічної боротьби з бур’янами на засмічених площах сіємо також суданку або жито.

— А дискування?

— Дискування — це неодмінний агротехнологічний прийом. Після двох років такого обробітку на третій пускаємо плуги. Під весняний засів богарні поля дискуємо, а зрошувані оремо. А якщо не оремо, то після дисків пускаємо глибокорозпушувачі — попереду диски, а за ними лапи, які заглиблюються на 35-40 сантиметрів і підривають ґрунт.

Удобрення полів — це святе! Голодна земля — скупа земля. Щороку на кожний гектар вносимо по 200 кілограмів суперфосфату. Запасу добрив не торкаємося, а ті, які привозимо, зразу ж і вносимо. Соломи не спалюємо. Якщо врожайність 60 ц/га і вище, солома товста, навіть плугом заорюєш — не допомагає. А взагалі наша зона для ведення сільського господарства багато в чому загадкова. Ви її не зрозумієте, цю зону! Доводиться часто експериментувати. Вносимо то добрива, то мікродобрива… А Бог не дав дощу — і нам гаплик!

— Олександре Денисовичу, не секрет, що нинішні аграрні підприємства, порушуючи вироблені століттями правила чи закони землеробства, прагнуть одного — задля економічного зиску витягувати із землі всі соки…

— Це, на жаль, так. Але ж можна і сівозмін дотримуватись, і зиск мати. У нас основною культурою була і є озима пшениця. Також сіємо озимий і яровий ячмінь, соняшник, кукурудзу, ріпак, гірчицю, кавуни.

Зайшла мова, зрозуміло, і про нинішній урожай, хоча остаточні підсумки підбиватимуться пізніше: зібрано лише ранні зернові.

Рік складний, непрогнозований. Проте на току «Громівського» — звичні оку золоті гори степового збіжжя. І вантажівки на ваговій — щодня, щогодини.

— Урожай нині на 20% менший, ніж планували, — каже голова кооперативу. — То вимерзло, а то вигоріло. Температура повітря у наших краях у тіні доходила до 51 градуса за Цельсієм, а на сонці — можете уявити…

— Тяжко-важко, Олександре Денисовичу, мабуть, як ніколи?

— Так, нам важко, але я не прибідняюсь і… не хвалюсь. Коштів вистачає на все, на що плануємо. Середня врожайність ранніх зернових у межах 36 з лишком центнерів. Урожай поки що не продавали — нема такої необхідності. Я ще торішній урожай соняшнику і сої не продав — 2 тисячі тонн. Із урожаєм, тим, що іще в полі, й тим, що в коморі і на току, почекаємо до весни — все одно ж ціна виросте.

Задумавшись на хвилинку, наш співрозмовник висловлює те, що неодноразово переживав і, сподіваємося, ще не раз переживе:

— Коли гарний урожай — душа радіє! Я в основному працюю із сортами пшениць одесь-кої селекції. Навіть цього несприятливого року пшениця на деяких ділянках сипала за 60 центнерів зерна з гектара. Високоякісного зерна! А от «німка» (пшениця німецької селекції. — Ред.) давала і за 70 центнерів, але якість нікудишня.

— Ви категорично проти широко рекламованих сортів іноземної селекції?

— Чому ж? Не проти. Але сортами, будь-якими, не варто захоплюватися: три-чотири сорти щороку обновляй і буде врожай.

Задавнена хвороба будь-якої влади (нинішня не виняток) — хронічна рапортоманія. Не встиг колос налитися — вже бадьорі прогнози, комбайни ще тільки в загінки заходять — на увесь білий світ лунає: «Україна збере більше, ніж…»

Олександр Супрун у цьому, як мовиться, прямий і відвертий:

— У наших чиновників дуже довгі язики. Ми зібрали стільки-то зерна! А де ж тоді податки на додану вартість? Нема? Значить, приписки. Я ж хліб без ПДВ не продаю — не маю права! Я плачу щороку понад 60-70 мільйонів гривень ПДВ. Де він? Щомісяця менш ніж 700 тисяч гривень податків не плачу. Де вони?..

Питання риторичне і нериторичне. Тіньовий бізнес в Україні підриває основи суверенної держави, позбавляє сотні тисяч співвітчизників, особливо тих, що працюють на землі, законних зарплат і законно зароблених пенсій. І тут Олександр Денисович, кооператив якого щороку сумлінно сплачує всі види податків, вкладає чимало коштів у розвиток соціальної сфери села, правий на всі сто відсотків.

…Уже прощаючись, голова сільгоспкооперативу «Громівський» заслужений працівник сільського господарства України, кавалер ордена «Знак пошани» Олександр Супрун повторив слова свого улюбленого українського кіноактора Леоніда Бикова: «Будемо жити!».

І додав:

«Погано тільки, що у владу нашу приходять «тимчасовці», які багато обіцяють і нічого не роблять. Нам треба працювати, давати людям роботу, пристойну зарплату, премії. Тоді й Україна буде жити не гірше, ніж уся Європа!»