• З літопису наших днів

Школа. Крапка.net

Ганна Кліковка.

Запорізька область.

Вперше за більш як півстоліття свого існування школа у Новофедорівці Пологівського району не привітала дзвоником сільських діток у своїх стінах. Про це, побувавши там, повідомили журналісти районної газети «Пологівські вісті». Не карантин став тому причиною — діти не прийшли, у школі просто нікому навчатися. Не набралося бодай 25 школяриків (тільки так, за сучасними нормами, могла б діяти сільська школа), а тут на 1 вересня їх було лише 13.

ПРИКРИЙ факт для Пологівської громади, бо школа іще могла б збирати під своїм крилом дітвору. Заклад розрахований на 115-120 учнів, є все необхідне для занять: затишні класні кімнати, комп’ютерний клас, їдальня. Заведено водовід, є Інтернет і навіть вільний доступ до Wi-Fi. Напередодні навчального семестру школа отримала й нові підручники, але їм не судилося потрапити до рук учнів. Освітня субвенція малокомплектному навчальному закладу не надходить, бо видатки на одного учня у невеликих школах значно перевищують середній рівень утримання учнів в Україні в цілому. Цей вердикт поставив крапку в навчальному процесі маленької сільської школи.

Марина Закарлюка, яка виконує обов’язки директора, зараз у порожньому приміщенні залишилась офіційно з двома технічними працівниками та наглядачем за будівлею. Згадує, що вісім років тому, коли прийшла на роботу, заклад, тоді ще 11-річку, відвідувало з півсотні учнів, було весело й гамірно. Але з роками все нижче опускався дамоклів меч, лунали попередження про закриття, кількість школярів невпинно зменшувалась і тепер ось дійшла до критичної позначки. Батьки перевели дітей в інші школи, переважно у Вербівську, Тарасівську, для них організували підвезення.

Незатишно й учителям, бо такий поворот в історії освітнього закладу змінює і їхні долі. У Новофедорівській ЗОШ працювали семеро педагогів, один вийшов на пенсію, решту працевлаштували у школах Пологівської громади.

У відділі освіти Пологівської міської об’єднаної територіальної громади логічно коментують ситуацію: теоретично діти могли б залишитись у цій школі, але продовжувати навчання було б можливо лише за індивідуальною системою, як це прописують освітні нормативи. Це зовсім інший розподіл годин, навантаження на учнів і педагогів. Наприклад, індивідуальник початкової школи має лише п’ять годин предметів на тиждень, у той час як учні повнокомплектного класу отримують 23 години. Відповідно вчителям годин не вистачало б для нарахування робочої ставки.

Втім, констатують у відділі освіти Пологівської ОТГ, Новофедорівська ЗОШ офіційно не закрита. Поки що жодного рішення стосовно подальшої ліквідації чи реорганізації закладу не приймали, він функціонує зі статусом закладу загальної середньої освіти, але без контингенту учнів. Тобто з примарною надією, що навчання тут ще може відновитися за появи в селі достатнього числа дітей шкільного віку. Це фантазійні припущення.

І тут доречно нагадати, що така ситуація, як у Новофедорівці, наразі є непоодиноким, радше закономірним наслідком аморального, навіть, не біймося цього слова, злочинного ставлення до українського села на державному рівні. З року в рік підтримувалася політика висотування з села ресурсів, жодним чином не живлячи його підтримкою, знищувалась інфра-структура, не розвивалася мережа робочих місць, молодь втратила мотивацію жити й працювати там, де народилася. Всі ці та багато інших чинників призвели до тотальної руйнації і занепаду, що зрештою згубно позначилося на демографічній ситуації, долі селян та їхніх дітей. Гірко від тих реалій: не повернуться діти в село, недовчившись у рідній школі, і ніколи не приведуть сюди власних дітей…

Втім, осиротіле приміщення незабаром іще наповниться людськими голосами. Саме тут розташовуватиметься сільська виборча дільниця. Іронія долі: нові кандидати в «прибульці» у владні ешелони зі своїх рекламних плакатів у стінах школи-сироти знову обіцятимуть селу безмежно щасливе майбутнє…